Київ — New York

Вона подивилася мені в очі. Тієї миті вона була схожа на маленьке вовченя в клітці зоопарку, безпорадне й озлоблене. Воно проводжає поглядом, сповненим ненависті, кожного, хто заради забави засовує руку через залізні прути, зазіхаючи на його простір. Цього разу нав’язливим відвідувачем виявилася я.

— Так, — у її голосі виразно чувся виклик, — сталося.

Я мовчала, очікуючи продовження.

— Він мій.

— Не розумію, про що ти.

Я відвела погляд. Звісно, я розуміла. І ця спроба повернути собі Джастіна не викликала ні найменшого подиву. За нього було варто боротися. Але така заява з її вуст здалася мені безглуздою й навіть абсурдною. Кому, як не мені, було знати, що Джастін ніколи не належатиме Вікі. Він ніколи не знайде для неї стільки ніжних слів, як для мене, і ніколи не торкнеться її тіла в пориві такого бажання. Та й хіба ця дівчинка могла почувати до нього щось порівняне з моїм божевіллям? Вона нагадувала вередливу дитину, яка тупає ногами й вимагає чергову коробку з рожевим бантом біля вітрини магазину іграшок. Але ляльку вже купили іншій дівчинці. У душі я зловтішалася, хоча й ненавиділа себе за це. Адже я чудово розуміла, що, на відміну від мене, Вікі була гідна його любові, бо могла віддати натомість своє життя. І вона вірила, що цього достатньо. Дурненька дівчинка ще не знала, який несправедливий цей світ, і продовжувала свій концерт:

— Дайте йому спокій! Вам уже тридцять, чи не так, Алісо?

Останньою фразою вона змусила мене відвести погляд, і, зрозумівши, що потрапила в точку, повела далі:

— До того ж ви заміжня. Цікаво, чи ваш чоловік знає, чим ви займаєтеся у вільний від високого мистецтва час? Чула, він із нетерпінням чекає вашого повернення...

Вона переможно осміхнулася, даючи мені зрозуміти, що, незважаючи на все, що відбувається, вона виграє цю війну, коли, капітулювавши, я відступлю.

— Але річ аж ніяк не у вашому чоловіку, до нього мені байдуже. Ви граєте із Джастіном. Немов кішка з мишкою. Ви дозволяєте йому піти, при цьому міцно тримаючи свою лапу на його хвості. Зараз він цього не бачить, але щойно ваша гра добіжить кінця, сліди ваших гострих кігтиків відлунюватимуть болем у його душі. От за що я зневажаю вас. І повірте, я допоможу йому перетворити солодкі спогади на страшний кошмар, який він захоче скоріше забути.

Я не знала, що відповісти їй. Виходить, я недооцінювала балерину. Вона підготувалася до бою. У її очах не було ненависті, лише лють, з якою вона готувалася відстоювати до кінця своє життя, адже я увірвалася в нього без дозволу. Вона занадто довго грала ролі другого плану для коханого чоловіка. Вона була натурницею, коли Джастіну хотілося малювати або ліпити. Була подругою, коли йому не було з ким подивитися новий фільм або випити по кухлю пива. Вона навіть була коханкою, коли йому хотілося задовольнити свою хіть, розуміючи, що на ранок він знову зведе стіну дружби між ними. Вона сумлінно грала всі ці ролі, і коли до її заслуженої прем’єри залишалися лічені тижні, наче нізвідки, з’явилася я.