Київ — New York

— Вирішив зробити тобі сюрприз. А тут — він. — Голос занадто різкий. Олег раніше не дозволяв собі розмовляти зі мною таким тоном.

Я змусила себе всміхнутися й підійти до нього. Як я досі не помічала, що його обличчя пошматоване глибокими зморшками? А блякло-сірі очі тепер здавалися вицвілими. Я торкнулася губами його щоки. У ніс вдарив запах одеколону, чужий і неприємний. Від Джастіна пахло інакше.

— Я рада тебе бачити. — На цій фразі мій голос здригнувся. Залишалося тільки сподіватися, що він не відчув моєї брехні. — Сюрприз вдався.

— Я запитав, хто він.

Олег дивився на полотно, і я мимохіть закрила картину спиною, ніби побоюючись, що він спопелить її поглядом.

— Це? — Я махнула рукою в бік картини, намагаючись надати своєму жестові якнайбільше недбалості. — У школі проводять конкурс на найкращий портрет. Ми малюємо одне одного. Знайомся, Джастін, молодший брат господині.

— Дивна картина. За його спиною крила. — Олег немов розмовляв сам із собою.

— Навіть не знаю, — я стенула плечима, — захотілося спробувати себе в чомусь новому, от і вийшло щось на зразок зооморфізму.

Чоловік-лебідь. Це в мене перший експеримент у такому жанрі. Вдався?

Олег напружено вдивлявся через моє плече в намальовані очі.

— Припини, йому двадцять. Чи ти вважаєш, що Аліса захоплюється молоденькими хлопчиками? — Я намагалася говорити жартівливо, наперед знаючи, що голос мене підведе.

Олег голосно видихнув і притягнув мене до себе. Він почув тільки те, що хотів чути. Його руки здалися мені липкими й занадто гарячими. Від нього пахло потом і несвіжим одягом. Я не хотіла його дотиків. І не хотіла близькості з ним. Але його пальці, блукаючи по моєму тілу, намагалися знайти блискавку комбінезона.

Я трохи відсторонилася:

— Ти побудеш зі мною? — Своєму голосу я надала інтонацію непідробної надії, а в голові крутилася лише одна думка: хай би він поїхав.

— У мене справи в Майамі, але я не міг не заїхати до тебе. Не хочеш злітати зі мною на пару днів? Я звідти відразу в Париж, а ти повернешся назад.

Два дні в Майамі. Два дні без Джастіна. Два дні вдавання. Вони мали стати тренуванням перед довгими роками брехні, які чекали попереду.

— Навіть не знаю.

Насправді я не мала жодних сумнівів, бо іншого виходу не існувало. Мені потрібно було погоджуватися, бо, якщо я збиралася залишитися, Олег міг затриматися зі мною в готелі. І зустрітися із Джастіном. Він би прийшов з хвилини на хвилину, адже заняття закінчилися, а я так і не зайшла до нього. Згадавши ранкову розмову з Вікі, він би мучився невиправданим почуттям провини й вирішив підняти мені настрій, опинившись на порозі з букетом ромашок. Тільки від цих думок мені стало погано. Потрібно забиратися звідси якомога швидше.