Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-264-5
- Переводчик: Андрій Павлишин
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський». Краткое содержание книги:
_________________
Колись я знаходив вихід для своєї енергії в написанні листів, то була тоді єдина моя творчість.
З листа до Анджея Плешневича, 4 березня 1936
* * *
Мені потрібен товариш. Мені потрібна близькість спорідненої людини. Я прагну якоїсь запоруки внутрішнього світу, існування якого постулюю. Безугавно тільки тримати його на власній вірі, нести його всупереч усьому силою своєї перекірливості — то праця й мука Атласа. (…) Мені потрібен спільник для новаторських починань. Те, що для однієї людини є ризиком, неможливістю, поставленою догори ногами примхою, — відбите у чотирьох очах стає дійсністю. Світ наче чекав на ту спілку: досі замкнений, тісний, без подальших планів, він починає дозрівати барвами далечіні, лускати й відкриватися углиб. Мальовані проспекти поглиблюються та розступаються в реальні перспективи, стіна пропускає нас у раніше неосяжні виміри; фрески, мальовані на небосхилі, оживають, як у пантомімі.
З листа до Тадеуша Брези, 21 червня 1934
* * *
Ті листи, які мені вдалося знайти упродовж шістдесяти років, становлять не просто епістолярну колекцію, але передусім своєрідну автобіографію письменника, вони дають значний матеріал до його біографії, численні сліди якої затер час, а свідки переважно загинули. Властиво, увесь відомий нам сьогодні життєпис Бруно Шульца був реконструйований завдяки його листам, із уламків спогадів тих, хто його пережив, і нечисленних документів. Навіть такі елементарні дані, як дата народження письменника, подавалися у різних версіях, або супроводжувалися знаком запитання.
Єжи Фіцовський, зі Вступу до Книги листів
Я бачив речі прекрасні, вражаючі і страшні. Велике враження справили на мене чудові парижанки — з товариства і кокотки, свобода звичаїв, темп життя[367]. Не хочу поки що більше писати, поки не знаю, де Ти і як Тобі ведеться? Чи побувала Ти в Криниці? Як себе почуваєш? Як поживає Стефан? Чекаю якоїсь звістки від Тебе, а поки що сердечно вітаю Тебе.
Бруно
29 VIII 1938
Дорога Ромо!
Напевно, Ти гніваєшся на мене за моє мовчання і за те, що, будучи нещодавно у Варшаві, не відвідав Тебе. Не ображайся на мене, я був дуже коротко (1½ дні) і не бачився ні з ким, як і з Тобою. Викликали мене «Wiadomości», щоб написати певний репортаж[368]. Чому я й потім не написав? Сам не знаю. Я дуже обмежив своє листування. Окрім Ґомбровича, я не отримую нічиїх листів — усі мене покинули. Що Ти поробляєш? Як Твоє здоров'я? Як поживає Стефан? Я б дуже втішився, якби Ти мені щось написала. Нещодавно мене спіткала велика прикрість через Еґґу Гаардт, котра виявилася звичайною аферисткою, шантажисткою і шахрайкою. Напевно, твою увагу звернули на мою статтю про неї в «Tygodniku Ilustr.» № 40. Цю статтю вона наполовину сфабрикувала. Я дав їй свого часу на перегляд рукопис, дозволивши вилучити деякі занадто інтимні місця. А та особа вирішила скористатися моїм ім'ям у такий спосіб, що додала абзаци, які були її писаниною, вкрай позбавлені смаку та скандальні за формою. Я борюся з рішенням, чи не опублікувати спростування, оскільки не можу того інакше вчинити, як тільки знищивши її, а я її боюся, бо то особа, здатна на все. Напиши мені, що про це кажуть, і чи відомо, що то фальсифікат[369].
Цього листа я пересилаю через п. Зиґфрида Бінштока[370], молодого, талановитого музику, який здобув нещодавно І нагороду на музичному конкурсі за свої джазові композиції.
Пан Біншток уперше у Варшаві й шукає контактів. Я б дуже втішився, коли б він Тобі сподобався і Ти б трохи ввела його у варшавський світ. Пан Б. є дуже милим і симпатичним молодим чоловіком великої духовної свіжості та певної наївності, яка обіцяє дуже добрий розвиток.
Сердечно Тебе вітаю і чекаю від Тебе звісток.
Бруно
Дрогобич, 13 X 1938
Дорога Ромо!
Я написав Тобі за той час 2 листи, які переслав через молодих людей, котрі їхали до Варшави. Можливо, вони не виконали своєї місії. Але я не вважаю, що те мене виправдовує. Моє листування зазнало загального скорочення, і, окрім Ґомбровича, я ні з ким не спілкуюся. Я веду життя занадто невідповідне моєму рівню. Окрім книжок, які теж скупо доходять (мушу читати те, що є, не можу читати того, що хотів би), у мене немає жодних підпор для мого внутрішнього життя, а все навколо тхне невимовною прозою, яка впливає й на мене своїм брутальним тягарем. Ані жодної прогулянки з милою особою, ані години спокійного і погідного споглядання, — все зіпсуте щоденними турботами і прозою. Гадаю, що продуктивні творці відгороджуються від свого оточення певним укладом життя, певною організацією своєї повсякденності, яка не допускає до них прози буденного життя, фаху тощо. Я дуже потерпаю від браку такого укладу, неспроможності взяти себе в такі карби. Слід, скажімо, відгородити своє внутрішнє життя, не дозволяти, щоб там гніздилися живоїди посполитих гризот. Колись мене боронила своєрідна сліпота, у мене були шори при очах, як у запряженого коня. Тепер дійсність здолала мене й увірвалася всередину.
Доведеться, втім, серйозно замислитися про захист мого інтимного внутрішнього життя і створення якоїсь фортифікації у формі регулярної розумової праці.
На 4-денні канікули нікуди не виїжджаю. Проведу їх, здається, дуже сумно — вдома.
Як ся маєш? Як Твоє здоров'я? Як розважаєшся? Чи підтримуєш широкі стосунки з письменниками? Чи знаєш, що Віткаци помирився зі своєю приятелькою[371]?
367
Див. вступну нотатку у примітках до листа Шульца до Жоржа Розенберґа (у електронній версії — прим. 248).
368
То мав бути своєрідний репортаж-враження від варшавських архівів; текст так і не був написаний.
369
Шульц так ніколи й не спростував і не викрив афери Еґґи ван Гаардт. Стосунки між художницею та письменником були розірвані. (Див. також біографію Еґґи ван Гаардт у примітках до її листа до Шульца (у електронній версії — прим. 562)).
370
Зиґфрид Біншток — музикант, переможець джазового композиторського конкурсу у Криниці в 1938 році. У роки війни перебував у СРСР, у складі Червоної армії разом із фронтом у 1944 році потрапив до Дрогобича, де дізнався про трагічну загибель усієї його родини. Опинившись в Італії, отримав стипендію для вивчення музики в Римі. Пізніше мешкав у Ізраїлі та США, де й надалі займався джазом і гастролював.
371
Йдеться про особу, котра супроводжувала Віткевича під час останньої втечі і стала свідком самогубства письменника, вчиненого 18 вересня 1939 року.