Легенда про безголового

Але це жодним чином не означало, що вона не повiрила Стасу й хоче все кинути в тому станi, в якому справа знаходиться зараз. Якби було iнакше, я б почала розчаровуватися в Тамарi, Олеговi, а заодно i в Стасовi Жихарi.

Тому пiд кiнець дня, який для всiх, крiм мене, бо я нiчого не робила, вийшов дуже напруженим, ми традицiйно зiбралися на кухнi Комарових. Тамара з Олегом вмостилися поруч, я — на диванi в кутку, закутавшись у рiдну вже в'язану кофту, а Жихар, якому найбiльше з усiх крутило в задницi, то сiдав на табуретку, то пiдхоплювався i починав ходити по кухнi, нервово смолячи цигарку за цигаркою.

Нам би ще топографiчну карту на стiл — i чистiсiнька тобi вiйськова нарада.

— Давайте по черзi i все з початку, бо заплутаємося, — почала Тамара. — До вчорашнього демаршу Стасика що нам було вiдомо?

— Нiчого нам не було вiдомо, — вiдразу вклинився Жихар. — Тiльки здогади, i то — не зовсiм певнi в свiтлi останнiх подiй.

— Сядь посидь! — гримнула на нього Тома. — Значить, ось яка картинка вимальовується. У нашому музеї працював сторожем шизофренiк. Вiн наслухався страшилок про безголового привида полковника Ржеутського, посилив це прочитаним у газетах, i щось таке клацнуло в нього в головi — почав вистежувати людей в околицях зруйнованого маєтку, нападати на них i вiдрубувати голови.

Жихар, наче сумлiнний школяр, пiднiс руку.

— Чого тебе судомить, Стасику?

— Ти пропускаєш дуже важливi речi, Антонiвно! Напав, збив з нiг, оглушив, задушив, тiльки потiм голову вiдрубав! Або не глушив, вiдразу давив за горло.

— На цьому так треба наголошувати? — поцiкавилась я.

— Правильно, — включився в розмову Олег. — Спосiб убивства має дуже велике значення пiсля того, що виявив Стас. Факти: в сарайчику Притули знайшли три закопанi голови i закривавлену сокиру, яку власник не мив i тому на лезi є залишки кровi трьох рiзних людей. Групи кровi та резус-фактори збiгаються з аналогiчними даними Дорошенка, Сизого i Потурая. Так, громадянине слiдчий? — Тамара обмежилася кивком. — Отже, на пiдставi цього можна твердити, що убивця — нещасний божевiльний Притула. На користь цiєї версiї — свiдчення Лари, яка його впiзнала, i маскарадний костюм на руїнах. Але тепер не факт, що Притула убивав сам, або, як варiант, що вiн убивав усiх.

— Два трупи з трьох точно на його совiстi, — поправила чоловiка Тамара. — I в обох випадках вiн дiяв так, як, за моїм глибоким переконанням, мусять дiяти психопати. Ота минулорiчна iсторiя з людськими шматками, що я їх збирала по всьому району — ми б нiчого не знайшли, якби той придурок, який кришив своїх жертв, не почав на нас ображатися. Не знаходимо ми, бачте, слiдiв його, так би мовити, роботи! Тому вiн i пiдкинув шматки чергової своєї жертви на надто вже видне мiсце. Тут така сама ситуацiя: спочатку Притула дотримується своїх же правил гри, залишає безголовий труп бiля панських руїн. Потiм бачить — нiхто не зрозумiв, що це не банальне вбивство, а легенда, котра оживає i вбиває. Вiн, швидше за все, вбив у свою хвору голову, що є живим втiленням Вiтольда Ржеутського, не менше. Через те наступна жертва вже залишена на мiському майданi, на видному мiсцi. До того ж я б не поспiшала говорити про випадковiсть цiєї жертви. Сизий крутився в музеї, активно цiкавився легендою про Безголового, про це, мiж iншим, сторожу мiг обмовитися i ненависник журналiстiв Бондар. Що заважає пiсля цього давнiй легендi ожити й наздогнати того, хто нею так активно цiкавиться? Так само нiчого не заважає Притулi перетягнути труп на площу. Як вiн вистежив Сизого, ми навряд чи дiзнаємося. Проте пропоную прийняти це як доведенi факти: перших двох убив усе ж таки божевiльний музейний сторож. А далi починається низка загадок.