Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи
- Автор: Седлачек Томаш
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-244-4
- Переводчик: Тетяна Окопна
- Жанр: Экономика
Электронная книга - «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи». Краткое содержание книги:
Автор — чеський економіст, радник президента Вацлава Гавела у 2001-2003 роках — у своєму дослідженні сміливо виходить за межі економіки та поєднує її з історією, філософією, психологією та давніми міфами.
ISBN 978-617-679-244-4
Томаш Седлачек © текст, 2012
Тетяна Окопна © переклад, 2017
Іван Міклош © передмова, 2017
Дмитро Подолянчук © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
MaxU versus MaxG
Питання про те, чи робить людина все для того, щоб максимізувати корисність, насолоду, для Аристотеля було повністю іррелевантним. Адже насолода для нього всього лише «довершує діяльність», що він неодноразово повторює. «Питання про те, що в ім’я чого ми вибираємо: життя в ім’я задоволення або задоволення в ім’я життя, у цьому [дослідженні] можна поки що відкласти, — пише Аристотель. — Очевидно, що ці речі пов’язані між собою і не допускають розділення: справді, без діяльності не буває задоволення, а задоволення робить усяку діяльність довершеною»[415]. Проте поняття насолоди невідривно пов’язане з уявленнями про досконалість і добро: найбільшу насолоду дає найдосконаліша діяльність, насолода — це всього лиш винагорода, «це задоволення довершує діяльність»[416]. Тобто насолода — наче вишенька на торті досконалості та діяльності, що до неї наближає[417]. Вона — не сенс діяльності, а лише її побічний прояв. Сенс же будь-якої діяльності (telos) — це добро.
У сучасній економіці ми якось автоматично звикли до того, що людина діє відповідно до формули Махи, тобто максимізує свою корисність. На цю тему існують сотні й тисячі математичних вправ, у яких потрібно максимізувати корисність, оптимізувати корисність і через похідну знайти граничну корисність, або ж знайти відношення граничної корисності до граничної ціни, чи прибутку до витрат. І при цьому ми майже ніколи навіть не здогадуємося про величезну філософську й етичну бурю, яка розігрується під цією оболонкою. Саме уявлення про корисність як про добро (а отже, й ціль) стали основною причиною суперечок між епікурейцями та стоїками. Аристотель, як і Платон, більше схилявся до стоїків. Але при цьому Аристотелеві відомий і певний прообраз максималізаційного завдання. Тільки замість корисності він максимізує добро — МахО. Уже у першому реченні «Політики» він говорить:
Адже всі діють заради того, що вважається достойним життям, тож вочевидь усі об’єднання прямують (у своїй діяльності) до певного щастя[418].
Так само як і в першому реченні «Нікомахової етики»:
Вважається, що всяке мистецтво і всяке вчення, так само як дія і свідомий вибір, прагнуть до певного блага; тому вдало визначали благо як те, до чого все прагне[419].
У десятій книзі «Нікомахової етики» автор детальніше розбирає питання насолоди та пише у вступі: «Після цього належить так само розказати про задоволення. Вважається ж бо, що воно особливо тісно з’єдналося з нашим родом...». Так, це вже більше схоже на вступ до підручника економіки. Проте Аристотель продовжує: «Дійсно, одні визначають задоволення як властиве благо, інші ж, навпаки, як щось виключно погане... Боюся, однак, що таке міркування неправильне»[420].
Коли, наприклад, наприкінці «Нікомахової етики» він веде суперечку з гедоністом Еудоксом, який «вважав, що насолода — це добро, бо, мовляв, ми бачимо, що всі дії, нерозумні й розумні, спрямовуються саме на нього», він говорить йому: «Здається, що ці пояснення всього лиш демонструють, що насолода теж є добром, проте не більше, ніж будь-які інші його частини»[421]. Тобто Аристотель не заперечує, що насолода — це частина добра, проте насолода й добро — зовсім не одне й те саме, як стверджували гедоністи.
Зрештою, для нас, економістів, і досі лишається нез’ясованим питання, яке колись поставив Аристотель: «[Люди] вважають, що бути блаженним — це те саме, що добре жити, коли справи йдуть добре. Проте на запитання, що таке насолода людини, у чому її сутність, здебільшого не можуть відповісти, також різняться погляди з цього приводу в загалу та в освічених чоловіків»[422]. І сьогодні ми будь-якого економіста поставимо в глухий кут одним запитанням: «Якщо люди максимізують корисність, що вони розуміють під цим поняттям? Це набагато складніше питання, ніж може здатися, детальніше ми розглянемо його в другій частині книги. А тут дуже стисло.
415
Там само, 1175a19-22.
416
Там само, 1174b23.
417
Макінтайр, один з головних сучасних аристотелівців, дає визначення еudamonia як «стану блаженності й хорошої поведінки в цій блаженності, стан, коли людина хороша сама по собі як така й стосовно інших». З кн.: MacIntyre. After Virtue, 148.
418
Аристотель. Політика, 1.1.1252а2-3.
419
Аристотель. Нікомахова етика, 1094а1-3; а про господарювання як підмножину міської держави, він говорить: «у мистецтві господарському — багатство».
420
Аристотель. Нікомахова етика, 1172а19-26; а про господарювання як підмножину міської держави, він говорить: «у мистецтві господарському — багатство».
421
Там само, 1172Ь10-13.
422
Там само, 095а14-23.