Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Наведімо практичний приклад: те, що матеріальні речі падають униз на землю, Аристотель пояснює природністю. Камінь походить зі землі й хоче туди повернутися, його призначення — бути в землі. Так само газ, вогонь і душа хочуть бути вгорі. Цього пояснення довгий час було достатньо, доки його не замінив закон всесвітнього тяжіння.

Власне, у дуже багатьох підручниках історія економічної думки починається з Аристотеля. Аристотель захищає приватну власність[402], критикує лихварство[403], розрізняє продуктивну й непродуктивну економічну активність[404], категоризує роль грошей[405], звертає увагу на трагедію спільних пасовищ[406] чи займається проблематикою монополій[407].

Хай там як, а дуже багато спостережень, які були ключовими для розвитку господарства, економіка минула не помітивши. Наприклад, Аристотель дуже детально аналізує не тільки корисність та її роль у житті, а й функцію максимізації, якою сучасна економіка буквально одержима, з однією лише відмінністю — зараз ми використовуємо цю функцію лише в її математичній версії, яка часто глибшу філософську дискусію.

Аристотель не оминав й інших важливих сфер, як ми сказали би зараз, мета-економіку. Тобто те, що вважається «домостроєм», але при цьому відшуковує смисл і цілі (telos) цього прагнення.

Eudaimonia — щастя як наука

Аристотель запитує про те, що, мабуть, цікавить кожного: як жити щасливим життям? Що для людини означає жити так, щоб досягти того рівня життя, якого вона прагне? Питання щастя — eudaimonia — не лише теоретичне: «Таким чином, оскільки нинішні [наші] заняття не існують, як інші, задля споглядання (адже ми проводимо дослідження не для того, щоб зрозуміти, що таке доброчесність, а щоб стати чеснотливими (ауабоі)»[408]. Так само він починає і свою другу книгу про етику «Евдемова етика»: як прожити хороше життя, коли «щастя — водночас одна з найкрасивіших і найкращих речей у світі»[409], — як пише автор у першому абзаці книги. Наскільки сильно щасливе життя пов’язане з добром і як його досягнути («щастя як наука»)[410], ми побачимо далі.

По-перше, варто сказати, що Аристотель бачить приватне добро лише в контексті добра суспільства загалом. Крилатою стала його фраза, що «людина (за своєю природою) є істота політична»[411]. До того ж він наділяв суспільство не механістичним характером, як це пізніше утвердилося в економіці, а органічним: тобто одна частина не лише повністю втрачає будь-який смисл, а просто так не може жити[412]. Також люди не об’єднуються в суспільство тільки заради власної вигоди, але тому, що це закладено їхньою природою[413].

І при цьому корисність — дуже складна річ, яка нібито постійно змінюється. Однак лишається питання — що найбільше впливає на корисність. Аристотель сприймає корисність не як річ, що спочатку є, а потім її немає, а як стан, який людина може, але не повинна усвідомлювати. Він також помічає, що існує певна ієрархія корисності, тобто що ми не помічатимемо корисності від вищих потреб, доки не будуть задоволені основні (природні) потреби. Він також зауважує, що корисності витісняють одна одну, тобто діє певний crowding-out (ефект витіснення). «Задоволення від однієї діяльності перешкоджає іншим діяльностям. ...діяльність, що приносить більше задоволення, витісняє іншу ... так, скажімо, [глядачі] у театрі особливо старанно що-небудь гризуть, коли ті, що змагаються, погані»[414].