Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв

За давніх часів люди зазвичай перед важливою вечерею спорожнювали шлунок блюванням. Вони могли проблюватись і під час вечері, щоб більше з’їсти. Ставлення римлян до функціювання тіла було приземленим. У поезії Марціала хазяїн просить раба принести нічний горщик до столу і допомогти його використати. До всього, на підлозі виднілися блювотні розводи376.

Елегантним римським методом було полоскотати горлянку павичим пером. Римський державний діяч Сенека писав, що римляни блюють, аби їсти, і їдять, аби блювати. Ці дошкульні рядки вочевидь були адресовані імператорові Нерону, чиїм горе-вихователем був Сенека. За часів правління імператора Нерона в Римі було 150 святкових днів на рік і пияцтво на карнавалах було основним заняттям безробітних римлян. Нерон і сам ходив по пивницях, пиячив на вулицях і влаштовував екстравагантні гулянки377.

За часів Нерона поширився римський звичай пити алкоголь на порожній шлунок: це масове захоплення, як уважає Пліній, було результатом запозичення чужих звичаїв і рекламною хитрістю лікарів378. Якщо на голодний шлунок випивали достатньо багато, то використовували перо, щоб викликати блювоту і випити ще. Тоді кидали кубик і випивали стільки чарок, скільки випадало379.

Римляни не зійшли з обраного імператором курсу. Светоній розповідає про імператора Вітеллія, який мав величезний живіт і червоне обличчя від того, що пив забагато вина і, як казали, міг з’їдати і випивати неймовірні порції, бо освоїв мистецтво блювання. Светоній запевняв, що апетит Вітеллія був «безмежний». Він був таким ненажерою, що, навіть коли приносив жертву, не міг втриматися, щоб не куснути м’яса і жертовного пирога з алтарів, ледь не вихоплюючи їжу з вогню380.

Частину Светонієвих описів можна з легкою душею віднести до латинських пересудів і перебільшень, що їх римляни називали історичними текстами. Незважаючи на це, не можна сказати, що римляни не знали, що означає пити не в міру. Римські бенкети, які завершувалися оргіями, звеличені в літературі та кінематографі. Хоча римляни вміли влаштовувати вишукані бенкети замість вульгарних пиятик, коли вже вони вирішували напитися, то напивались, як годилося.

Чи не в усьому Римі вважали — принаймні чоловіки, — що бенкетам чогось бракувало б, якби не глузування блазнів, витівки розпусних виконавців і танці дівчат під акомпанемент кастаньєт. Блазнювання та безсоромні танці були призначені для того, щоб допомагати гостям перетравлювати їжу!381

Античні державці були не єдині, хто дотримувався звичаїв непоміркованого вживання алкоголю. Великий гунський правитель Аттила, «бич божий», завершував свій день геть втомленим від випивки. Підозрюють, що шлюбної ночі він буквально допився до того, що спустив дух. Він помер від крововиливу в горло. Візантійська історія теж має правителів-чарколюбів. Імператор Михаїл ІІІ (842—867) мав прізвисько П’яниця, бо коли він виголошував публічні промови, то так заїкався, що люди кричали йому, що він знову перепив382.