Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв
- Автор: Турунен Ари
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-98-4
- Переводчик: Ірина Малевич
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв». Краткое содержание книги:
Книжка — не заклик до тверезості або пияцтва, а лише своєрідна спроба нагадати, що, незважаючи на небезпеки, алкоголь посідає важливе місце в соціальному житті європейської людини. Спиртні напої — мастило для європейських звичаїв. Алкоголь надихає літературу та мистецтво. Адже недаремно в багатьох релігіях та міфах він уважався божественним першоелементом.
Для широкого кола читачів.
Светоній, як і решта римських істориків, був заїлим пліткарем. Він пише, що імператора Тиберія Клавдія Нерона у молодості за його любов до випивки кликали Биберієм Кальдієм Мероном, де «биберій» означало того, хто п’є, «кальдій» — ґроґ, а «мерон» — нерозбавлене вино371. Подейкують, що одного разу Тиберій призначив на посаду квестора[49] одного невідомого пана тільки тому, що той міг спорожнити чашу з вином на заклик імператора. Тиберій палко захоплювався Новелло Торквато, який зміг за раз випити більше дев’яти літрів вина372. Торквато, певне, мав чарівні сили. Навіть Пліній Старший, який ставився до алкоголю негативно, оцінив його здібності. Пліній згадує, що Торквато ніколи не мимрив, коли говорив, і ніколи не «спорожняв своє тіло», коли пив. Утім, він завжди був у робочому стані наступного дня, хоча й пив більше за інших. Він міг пити вино одним хилом, не переводячи дух і не зупиняючись, щоб ковтнути, з повагою зазначає Пліній373.
До імператора Августа Светоній ставиться навдивовижу приязно. Він вихваляє помірність Августа — той міг випити хіба чверть кварти[50] вина й ані півлітра більше, без того, щоб йому стало зле374. Після цього він зазвичай усе вивергав.
На римських застільних оргіях не було чого вдавати скромного. Светоній розповідає, що імператор Клавдій був ладний їсти і пити «коли завгодно і де завгодно». Клавдій рідко коли покидав обідню залу до того, як наїдався і напивався донесхочу. Коли Клавдій ішов відпочивати, то спав із відкритим ротом і йому вставляли в горло перо, аби полегшити живіт375. Їй-богу, Клавдій увійшов у історію не через свої блискучі здібності державного управлінця. З іншого боку, якщо порівняти його з Тиберієм Нероном, він і справді був генієм.
За давніх часів люди зазвичай перед важливою вечерею спорожнювали шлунок блюванням. Вони могли проблюватись і під час вечері, щоб більше з’їсти. Ставлення римлян до функціювання тіла було приземленим. У поезії Марціала хазяїн просить раба принести нічний горщик до столу і допомогти його використати. До всього, на підлозі виднілися блювотні розводи376.
Елегантним римським методом було полоскотати горлянку павичим пером. Римський державний діяч Сенека писав, що римляни блюють, аби їсти, і їдять, аби блювати. Ці дошкульні рядки вочевидь були адресовані імператорові Нерону, чиїм горе-вихователем був Сенека. За часів правління імператора Нерона в Римі було 150 святкових днів на рік і пияцтво на карнавалах було основним заняттям безробітних римлян. Нерон і сам ходив по пивницях, пиячив на вулицях і влаштовував екстравагантні гулянки377.
За часів Нерона поширився римський звичай пити алкоголь на порожній шлунок: це масове захоплення, як уважає Пліній, було результатом запозичення чужих звичаїв і рекламною хитрістю лікарів378. Якщо на голодний шлунок випивали достатньо багато, то використовували перо, щоб викликати блювоту і випити ще. Тоді кидали кубик і випивали стільки чарок, скільки випадало379.
Римляни не зійшли з обраного імператором курсу. Светоній розповідає про імператора Вітеллія, який мав величезний живіт і червоне обличчя від того, що пив забагато вина і, як казали, міг з’їдати і випивати неймовірні порції, бо освоїв мистецтво блювання. Светоній запевняв, що апетит Вітеллія був «безмежний». Він був таким ненажерою, що, навіть коли приносив жертву, не міг втриматися, щоб не куснути м’яса і жертовного пирога з алтарів, ледь не вихоплюючи їжу з вогню380.
Частину Светонієвих описів можна з легкою душею віднести до латинських пересудів і перебільшень, що їх римляни називали історичними текстами. Незважаючи на це, не можна сказати, що римляни не знали, що означає пити не в міру. Римські бенкети, які завершувалися оргіями, звеличені в літературі та кінематографі. Хоча римляни вміли влаштовувати вишукані бенкети замість вульгарних пиятик, коли вже вони вирішували напитися, то напивались, як годилося.
Чи не в усьому Римі вважали — принаймні чоловіки, — що бенкетам чогось бракувало б, якби не глузування блазнів, витівки розпусних виконавців і танці дівчат під акомпанемент кастаньєт. Блазнювання та безсоромні танці були призначені для того, щоб допомагати гостям перетравлювати їжу!381
Античні державці були не єдині, хто дотримувався звичаїв непоміркованого вживання алкоголю. Великий гунський правитель Аттила, «бич божий», завершував свій день геть втомленим від випивки. Підозрюють, що шлюбної ночі він буквально допився до того, що спустив дух. Він помер від крововиливу в горло. Візантійська історія теж має правителів-чарколюбів. Імператор Михаїл ІІІ (842—867) мав прізвисько П’яниця, бо коли він виголошував публічні промови, то так заїкався, що люди кричали йому, що він знову перепив382.
49
У Римській імперії посадовець, який слідкував за фінансовими справами держави та її армії. — Прим. пер.
50
Застаріла фінська міра об’єму, що дорівнювала 0,32715 літрам. — Прим. пер.