Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу
- Автор: Ивченко Владислав Валерьевич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-569-160-1
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу». Краткое содержание книги:
— Поліцією Російської імперії розшукується Яан Туллемаа, уродженець Ревеля, відомий шахрай, який входить у довіру і викрадає гроші та коштовності. Кілька разів затримувався поліцією і кожного разу тікав за допомогою підкупу та брехні, — дивлюся на Гольмца, а той, молодець, навіть не сіпнувся. Здивовано позирає на мене, наче не розуміє, до чого все це. І всі дивляться.
— Іване Карповичу, що це ви кажете? — обурюється Маєвський.
— Хто це такий? — дратується начальник корпусу. — Не звертайте увагу! — каже він Гольмцові, який розводить руками, мовляв, нічого не розуміє.
— З особливих прикмет у злочинця шрам на шиї, який він прикриває зазвичай шаликом, — я вказую на Гольмца, який у шалику і є.
— Іване Карповичу, ви забуваєтеся! — кричить граф.
— Та як ви смієте? — кричить поліцмейстер.
— Хто його пустив? — не розуміє начальник корпусу, й інші у натовпі невдоволено на мене дивляться.
— Іване Карповичу, не ганьбіть нас перед нашим гостем, — делікатно втручається Хомутинський, який аж розчервонівся, так йому незручно.
— Не можу зганьбити, бо гостя ніякого немає. Зараз викладач Сумського реального училища Олексій Капуста зачитає статтю з енциклопедії Брокгауза та Ефрона, схваленої для продажу в Російській імперії. Давайте, Олексію Пантелеймоновичу!
Капуста, який віддав Марусю жінці, тримає у руках грубезний том енциклопедії, дуже хвилюється, але вимову правильну зберігає — що значить викладач.
— Шерлок Гольмц — літературний персонаж, вигадана особа, герой творів англійського письменника Артура Конан Дойля. Шерлок Гольмц, як і його товариш доктор Уотсон, ніколи не існували, окрім як на сторінках книжок! Хто бажає, може прочитати сам, — Капуста запрошує узяти том і почитати. У натовпі встановлюється повна тиша.
— Що він читати? Що за дурниці! Маячень! — гнівно каже Гольмц і руйнує цю тишу. Гольмц праведно здивований і обурений. Шахраї зазвичай так не виглядають.
— Пан Капуста — дуже підозріла особа! Він до церкви не ходить, а нещодавно купив мавпу і прилюдно казав, що це предок усіх людей! — каже поліцмейстер. І на Капусту вже дивляться вороже.
— Як вони сюди потрапили? — гнівно питає начальник корпусу. — Пане Гольмц, не звертайте уваги!
— Якщо пан Гольмц приїхав з Англії, то він мусить говорити англійською. Так? — питаю я у всіх.
— Ну звісно! Що за дурні питання! — дратується граф, який став головним оборонцем Гольмца.
— Ось зараз пані Капуста, яка дає приватні уроки з англійської мови, перевірить це. Спитайте, будь ласка, про щось у пана Гольмца, — прошу я дружину професора. Та питає. Я слідкую за Гольмцом Але він грає пречудово.
— Я вас не розуміт! Дюже, дюже поганий вимов. Жахи акцент! — він розводить руками.
— Відповідайте, будь ласка, англійською! — наполягаю я.
— Це що, допит? — дратується Гольмц. — Ще ніде, ні в один країн світу, мене так не принижувать! Я знайшов викраден діамант, а мене допитать, наче злочинця! Ось такий ваш подяк? Ганьба!
— Ганьба! — верещить Маєвський! — Ганьба! — кричить натовп.
— Заберіть звідси цього бунтівника! — кричить начальник корпусу.
До мене кидаються кілька кадетів.
— Охоронне відділення! — верещу, я і показую посвідку. Вона вже кілька років, як я пішов у відставку, не дійсна, але герб на ній впливає на кадетів, і вони зупиняються. — Пан Гольмц сказав, що знайшов діамант. То дозвольте мені останнє запитання!
Я тримаю посвідку високо, наче хрест проти нечистої сили. Іду до Ксенії Дмитрівни, люди переді мною розходяться. Проти охранки піти бояться.
— Ксеніє Дмитрівно, в мене немає сумнівів, що у вас є люстерко. Можна його попросити? — кажу делікатно й усміхаюся лагідно, бо бачу, що співачка перелякана. Дістає люстерко, дає мені.
— А тепер діамант, будь ласка.
— Яке нахаб... — починає начальник корпусу.
— Справа державної важливості! — гримаю я. — Будь ласка, Ксеніє Дмитрівно. Вам немає за що хвилюватися.
— Не віддавать йому діамант, це злочинець! — кричить Гольмц, і знову симпатії публіки на його боці.
— Добре, не віддавайте мені, Ксеніє Дмитрівно. Ось люстерко, проведіть діамантом про ньому. Будь ласка! Ви ж знаєте, як перевіряти діаманти.
Вона проводить. Спочатку ледь-ледь. На склі жодного сліду. Вона натискає сильніше, ще сильніше. Чутно звук скреготіння, але на склі ані подряпини.
— Що? — скрикує Пяльцева.
— Діамант фальшивий! Ось доказ! — я показую всім ціле люстерко співачки. — Справжній діамант мусить залишати подряпини! Ану стій!— кричу, бо бачу, що Гольмц, скориставшись тим, що всі дивляться на Пяльцеву, діамант та люстерко, кинувся навтьоки. — Стій!
Він біг швидко. Навіть поранений. Я міг би спробувати його наздогнати, але замість цього узяв праворуч.
— Узяти його! — крикнув нарешті начальник корпусу. За втікачем побігло кілька кадетів. А потім і весь натовп. Вони не встигали. Он Гольмц забіг за дуб, перекинув валізу з грошима через огорожу і почав дряпатися сам. Ось він уже на огорожі, якісь крики, мабуть, його товариш скинув візника, щоб той не заважав. Звук батога і стукіт кінських копит.
— Тікає! Тікає! — закричали кадети, які встигли видертися на огорожу. А я не поспішаю. Чекаю. Віз устиг набрати велику швидкість, виїхав з-за рогу, а там посеред дороги та брила, яку я ледь витяг.
— Тпру-у-у-у! — відчайдушний крик візника і удар. Тріск воза, іржання коней, крик людей і валіза, що підлітає в повітрі. Та валіза шалено крутиться в повітрі за парканом, а потім розкривається, і з неї сиплються гроші. Оті всі купюри, від щирого серця вручені шахраю враженими сумськими обивателями. Пачки з нагороди Харитоненка падають першими, а за ними летить хмара купюр із інших подарунків. Цілий дощ із грошових купюр, піднесених Гольмцу дрібними дарувальниками, осипається повільно. І виглядає пречудово на фоні блакитного неба. Насолода для очей.
Я заліз на огорожу, побачив розбитий і перекинутий візок, який, мабуть, наскочив на брилу колесом. Удар був такий потужний, що упряж розірвалася і коні втекли. А ось Гольмц та його товариш лежали на землі. І стогнали. Цей Гольмц був міцним горішком, він ще намагався підвестися і бігти, але я помахав йому револьвером. І Гольмц усівся на землю, сплюнув зуби та кров з розбитого рота.
— І де ти такий розумний узявся? — сказав він без будь-якого акценту, хорошою великоруською говіркою.
— Не пощастило тобі. Але хочу засвідчити тобі мою повагу. Тримався ти до останнього.
— Пішов ти, — застогнав Гольмц, точніше вже не Гольмц. Він сидів серед пачок із грошима, останні купюри ще сипалися на нього. До нас бігли кадети, поліцейські та витріщаки.
Ось шахрай разом із поплічником арештовані, гроші зібрані, я повертаюся до корпусу. Маю вже значно більше поваги. Тим більше, що кілька людей підтвердили, що Гольмц — це персонаж, вигадка.
— Як же ми про це забули? — дивувався Хомутинський.
— Господи! Я ж і сам англійську знаю! Як же я не зрозумів, що це шахрай? — побивався Маєвський.
— Хто міг подумати, що злочинець діятиме так зухвало? — розгублено питав сумський поліцмейстер.
— У цій зухвалості був весь сенс цієї операції. Якщо хочеш збрехати так, щоб тобі повірили, бреши відчайдушно. До того ж, у Сумах усі так бажали розкрити злочин, що про інше не думали.