Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу

— Дякую, а хочете Ксенії Дмитрівні прислужитися? — питаю я.

— Як? — дивується Хомутинський.

— Вона дуже любить фокуси з мавпами. В Європі побачила і тепер просто божеволіє від них. А тут у мене дресирувальник знайомий є. Ось! — я штовхаю до Хомутинського Капусту з Марусею. — Це буде найкращий подарунок для Ксенії Дмитрівни, звісно, опісля знахідки «Зірки Сходу»! Проведіть цього фокусника і його дружину, побачите, яка пані Пяльцева буде щаслива!

Хомутинський кривиться, якось йому ніяково проводити людину з мавпою.

— Скажіть, що це Ксенія Дмитрівна попросила! — підказую я.

— Але я не зможу і вас ще провести, — бідкається Хомутинський.

— А мене й не треба, я сам. Дресирувальника з дружиною ведіть, — штовхнув я Капусту до Хомутинського. Той скривився, але повів.

Я з натовпу вибіг, знайшов свого візника.

— Ходімо! — кажу йому.

— Куди? — лякається він.

— Сюди! — і три рублі йому даю. Більше він нічого не запитував. Відійшли ми з ним за ріг, там через огорожу перелізли. Жодної охорони, мабуть, усі біля воріт зібралася. — Почекай тут, — кажу, а сам побіг до гауптвахти. Свиснув. Визирають кадети. Вже зовсім бліді та нещасні. — Ну, що, хлопці, в мене для вас добра звістка, але спочатку послухай ти мене, — кажу тому кадету, який шерех у кімнаті з діамантом чув. Починаю зображувати дещо. — Ти приблизно таке тоді чув?

— Таке, точно таке! Звідки ви знаєте? Що це було?

— Готуйтеся, скоро вийдете на волю! — і побіг я. До гостьового корпусу, де Ксенія Дмитрівна жила Його не охороняли, всі на центральний вхід побігли. Кімната Пяльцевої мене не цікавила, а ось та, де імпресаріо її жив, — то інша справа Плечем двері вибив, трохи попорпався всередині. Далі з візником пішли до центрального корпусу.

— Ой, тут самі пани! — хвилюється мій напарник.

— Не бійся, їм зараз не до нас.

Дивлюся, що натовп у корпус заходить, ми теж.

— Гольмц знову до кімнати пішов! — кажуть у натовпі. За деякий час чується:

— Виходить!

Усі повалили геть із корпусу. Он Гольмц з’явився, обличчя в нього тривожне, відображає, мабуть, роботу думки, щось собі він шепоче під носа На вулиці тихо стало, всі дивляться на нього, наче дикуни на чаклуна Ось на що Ксенія Дмитрівна зірка і найкраща співачка імперії, але й вона дивиться на англійського гостя з відкритим ротом Гольмц іде, а натовп перед ним розходиться, наче Червоне море перед жидівськими втікачами. Пішов англієць за корпус, роззирається довкола уважно. Підійшов до вікон кімнати, з якої діамант зник. Я дивлюся на візерунки з цегли на стіні аж до вікна, задоволено киваю собі. І Гольмц дивиться, а потім несподівано як озирнеться — натовп аж ахнув із переляку. Гольмц як побіжить уперед! Люди перед ним розходяться, тиснява, хтось упав, але й не крикнув, ані звуку не подав, тиша стоїть. А Гольмц біжить алеєю. Всі за ним кинулися. Ось він до останньої липи добіг — та як стрибне на неї. Підтягнувся на руках і застогнав, бо ж поранений. Натовп знову зойкнув. А Гольмц заліз рукою в дупло, яке в липі було, понишпорив там і дістав щось. Ото на дереві висить і показує всім Натовп знову ахнув весь. Бо у руках англійця був величезний діамант. «Зірка Сходу»!

— Матір Божа! — це вже Ксенія Дмитрівна голосом своїм янгольським сказали.

— Слава великому Шерлоку Гольмцу! — заверещав граф, який слідував за своїм кумиром по п’ятах.

Ох, що тут почалося!

— Слава! Слава! Слава! — кричав натовп, усі почали обніматися та сміятися.

— Великий Шерлок Гольмц знайшов «Зірку Сходу»! — Маєвський так кричав, що аж голос зірвав.

— Слава! Слава! Слава! — розривався натовп.

Між тим, Гольмц ізліз з дерева, одною рукою притримувався за поранений бік, а іншою тримав діамант і наближався до Ксенії Дмитрівни Поруч із якою стояв її імпресаріо, вирячивши очі. Та там у всіх очі на лоба полізли.

— Май дарагой Ксенія Дмитрівна, мати честь вручати цей дорогоцінності і вклонятися перед ваш велик таланти! — каже урочисто Гольмц, і всі починають аплодувати. А у Ксенії Дмитрівни аж сльози на очах з’являються. Бере вона той діамант і притискає до серця. Крутить головою, немов не може повірити в те, що це насправді відбувається. Ось уже й плаче, дивиться на «Зірку Сходу». Яка досить замизкана, бо ж у брудному дуплі лежала.

— Пане Гольмц, дозвольте від імені мого шановного роботодавця Павла Івановича Харитоненка вручити вам нагороду, обіцяну за розшук «Зірки Сходу». Ми у захваті від вашої роботи. Павло Іванович телеграмою вітає вас і запрошує до Москви, де на вас уже чекають, — урочисто каже прикажчик і вручає Гольмцу валізку, мабуть що, повну грошей. Десять тисяч рублів. Усі аплодують, кричать «Браво!», «Слава Павлу Івановичу Харитоненкові!», Маєвський знову заводить «Слава Шерлоку Гольмцу, найкращому слідчому на світі!». Тут виходить Хомутинський, вклоняється Шерлоку Гольмцу.

— Від імені правління З’єднаного банку, страхова компанія якого здійснювала обслуговування всієї поїздки Ксенії Дмитрівни до Сум, а зокрема гарантувала збереження «Зірки Сходу», мені доручено вручити вам премію за знаходження діаманта. Дві тисяч рублів готівкою!

Знову всі аплодують, а люди, що хочуть подарувати Гольмцу гроші, вишикуються ледь не в чергу. Окрема подяка від Кадетського корпусу, окремо від сумських купців, окремо від повітового дворянства, Я тихенько рахую і так бачу, що вже більше п’ятнадцяти тисяч рублів назбиралося! Тільки головою кручу. От ви спробуйте на землі ці тисячі заробити! Як самі орати будете та сіяти, то ніколи не заробите. Але навіть якщо хтось на вас працювати буде, то все одно кілька років знадобиться працювати і вдень, і вночі, хвилюватися за дощі та заморозки, думати, коли продавати врожай, чи зараз, чи ще почекати, щоб ціна піднялася. Важко і затято працювати доведеться. А тут що ж? Приїхав, пошив усіх у дурні, зірвав грошви і поїхав? Ось тут мене злість узяла. Бо неправильно це. Не став чекати, поки інші ще дарувати будуть, а вийшов і кахикнув гучно. Всі здивовано подивилися на мене. А я дивився на Гольмца. Потім дістав телеграму, отриману від пристава Воронька, і зачитав.