Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
— О, так, звичайно! Дякую, мій друже! — Марко хитнув головою. — Я забув попередити вас увечері, що очікую на зустріч із леді… Пані… радий вас бачити! — подав він руку Сибіллі, щоб та подала йому свою. Для поцілунку.
— Містере Мак-Міллан, ледь не забув… Унизу, на моїй конторці вас очікує ранкова кореспонденція, — доповів консьєрж.
— Чудово, мій друже! — Марко усе ще тримав Сибіллу на порозі свого номера. — Я згодом спущуся і заберу. А також віддячу вам за допомогу моїй гості…
Консьєрж шанобливо вклонився і пішов. Марко впустив Сибіллу до свого помешкання.
Тільки-но за ним зачинилися двері, вона рвучко повернулася до нього.
Її збуджений стан видавав схвильований погляд очей, тремтіння подиху й уст.
— Сибілло… Ти тут? Що сталося? — мовив Марко, злегка усміхаючись. — Ти така схвильована… Що сталося, люба?
Вона не відповіла.
Рвучко кинулася до нього, обійняла, піднялася навшпиньки і припала до його губ пристрасним поцілунком.
Якусь мить він не відсторонював її. Терпляче чекав, поки її вуста блукають його обличчям, цілуючи щоки і очі.
— Сибілло… Що сталося? — повторив нарешті знову.
— Я… я… Я так більше не можу… — прошепотіла вона, знімаючи з голови капелюшок. — Алексе… Я більше так не можу… Не можу без тебе!
Він занурився обличчям у волосся, від якого пахло брутально-збудливо.
— Сибілло… Дуже сміливо з твого боку прийти сюди вранці… Але ти… ти сама не своя!
— Так… Так! Ти зробив мене такою, несамовитою, Алексе! — проказала вона. — Поцілуй мене. Чуєш?
Він мовчки дивився на неї, немов вивчав риси її обличчя для майбутнього полотна.
— Алексе, — зашепотіла пристрасно, — чому ти знущаєшся з мене? Ти ж усе зрозумів… Ти давно усе зрозумів!
— Люба… Хіба ця зустріч не варта була твого і мого очікування? — почула вона у відповідь.
— А якби я не прийшла? Якби я не прийшла сьогодні? Якби мені не увірвався терпець? — проказала вона. — Я жадаю тебе, Алексе! Я жадаю тебе!
— Маємо набратися терпцю, люба моя Сибілло! — Швед злегка відсторонив її. — Маємо потерпіти! Я справді був заклопотаний… Адже ти розумієш, я сюди не на курорт приїхав. Харбін — як порохова бочка! Я не міг відволікатися ні на що, бо ті матеріали, які я подаю до Лондона, мають бути на вищому рівні. Але… Але я радий, що ти зараз тут! Що ти прийшла… і нарешті поміж нами немає жодних непорозумінь.
— Я маю ще дещо тобі сказати, Алексе… — нарешті вимовила Сибілла, видихнувши і трохи прийшовши до тями. — Будь обережним! Є люди, які хочуть заподіяти тобі лихо. Вони підозрюють тебе у тому, що ти дізнався про справи у совєцькому генконсульстві і навів туди китайську поліцію…
Марко розсміявся.
— Яка дурниця, люба! Звідки мені про таке знати? Я не цікавлюся совєтами та їхнім нікчемним харбінським консульством. У мене є достатньо цікавіших та важливіших тем…
— Але у одній із британських газет анонімно вийшла стаття і у її авторстві ці люди підозрюють тебе, Алексе!
Марко уважно подивився Сибіллі в очі.
— Що то за люди такі? Звідки ти все це знаєш і чому розповідаєш мені про це?
Вона похитала головою.
— Ти забуваєш, хто я і які люди бувають у моєму клубі… Це все дівчата розповіли… Вони завжди доповідають мені про усе, що почують, — почала Сибілла. — Учора вони обслуговували якихось росіян із радянського нафтового синдикату…
Сибілла відвела погляд, та Швед узяв її обличчя в долоні і повернув до себе.
— Сибілло, люба, не тривожся за мене будь-ласка, — сказав у відповідь якомога лагідніше. — Я спроможний дати собі раду. Не забивай свою прекрасну голівку дурницями! Ну?
Вона відійшла на півкроку, щоб за мить знову пригорнутися до нього.
— Алексе… Я кажу правду. У Харбіні повно радянських шпигунів… Ти міг комусь перейти дорогу. Будь обережним!
— Буду. Обіцяю. Тільки от зараз… Сибілло, зараз, на жаль, я мушу попрощатися з тобою! Маю кілька важливих зустрічей вранці.
— Ти не розумієш! — промовила вона у відчаї. — Ти не розумієш, не усвідомлюєш небезпеки, яка тобі загрожує!
— Усвідомлюю! — Марко погладив її по волоссю. — Але маю важливіші справи, ніж сидіти у номері готелю і перейматися власного безпекою.
— А для мене важливе тільки те, що я зараз тут, із тобою… — прошепотіла вона.
— Я знаю… — ласкаво промовив він. — Я прийду до тебе. Увечері.
— Алексе… — в її очах блищали сльози. Вона зібралася з думками і промовила: — Не приходь! Якщо тобі дороге твоє життя… Не приходь! — скрикнула вона. — Я боюся, що вони заподіють тобі шкоду… Вони говорили про тебе. Вони можуть вбити тебе… Краще я… Краще я прийду до тебе… Сама.