Її величність кішка

— Давня мрія втілилась у життя. Ви навіть не уявляєте, скільки разів я хотіла поговорити з вами й дати чіткі інструкції, щоб мій обід був поданий вчасно, а двері були відчинені.

— Я дуже рада, що ти наважилась на Третє Око. Мабуть, трохи незручно?

— Я не знаю, як жила без нього досі. Мені бракувало його, як лап. Тепер перед моєю свідомістю відкрилися нові двері.

— Бастет, зізнаюсь, відколи ближче пізнала тебе в наших недавніх пригодах, ти вражаєш мене дедалі більше з кожним днем.

— Я теж хочу сказати, Наталі, що останнім часом почала цінувати вас іще більше. Для мене ви не просто жінка, а надзвичайна жінка.

— Не будемо гаяти часу. Треба швидко поставити тебе на лапи й поспішити на допомогу нашим друзям на острові Сіте.

— Який у вас план?

— У мене немає готового рішення, але, можливо, з Третім Оком ти знайдеш спосіб порятунку. Тобі треба навчитись користуватися новою перевагою.

— Як у вас справи? — запитує чоловік.

— Дуже добре, Романе. Я говорю з Бастет, і вона розуміє мене.

Я помічаю, що коли люди розмовляють, то їхні слова автоматично перекладаються на нявкіт і таким чином я розумію їх. Моя служниця веде далі:

— Про що б ти хотіла дізнатися, Бастет?

— Ви казали, щоб досягти вашого рівня, нам, котам, потрібно засвоїти три поняття: гумор, любов, мистецтво, — правильно?

— Саме так. На мою думку, саме це відрізняє людей від інших тварин.

— Ну що ж, здається, я вже осягнула гумор, зробила значний крок у пізнанні любові, тепер я хочу краще зрозуміти мистецтво.

Наталі виводить у себе на екран і я бачу в голові картини, музику, кіно.

Вона каже, що це шедеври людської спадщини. Але нічого з цього мене не вражає.

Все, що мені подобається, я вже давно знаю: Каллас, Вівальді та особливо Бах.

— Мені потрібно знайти спосіб тебе вразити, — каже служниця, розчарована моєю байдужістю до шедеврів.

Вона міркує і раптом виводить нове зображення:

— Що ти бачиш?

— Блакитне коло на чорному тлі.

— Не лише. Цей твір називається Big Blue.

— Це картина?

— Не зовсім, це світлина Землі, планети, на якій ми живемо.

Коли до мене доходить, про що йдеться, я відчуваю хвилювання. Наталі веде далі:

— Бачиш, здається, це всього лише зображення, а як воно може сколихнути нас, коли ми розуміємо його сенс. Це і є Мистецтво.

Чим довше я розглядаю фото, тим дужче відчуваю щось, не схоже ні на страх, ні на злість, ні на сексуальний потяг чи сміх. Це щось інше. Може, відчуття мистецтва? Я захоплено нявчу:

— Яка краса…

— Це наша планета. Я вважаю її найкрасивішим витвором мистецтва. Я дуже рада, що нарешті випала нагода познайомити тебе з нею.

Я відчуваю великий приплив сил. Виходить, мистецтво покликане живити й розвивати розум. Завдяки цьому предивному зображенню я побачила свою планету здалека так, ніби пролетіла над нею. Я — крихітне створіння на цій велетенській блакитній кулі десь у космосі.