Балакучий згорток
- Автор: Даррелл Джеральд
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-78-4
- Переводчик: Наталія Трохим
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Балакучий згорток». Краткое содержание книги:
А виправляти ці неприємності доводиться звичайним дітям — Саймону, Пітеру та їхній сестрі Пенелопі.
Тож якщо ти не від того, щоб сплавати на Острів Вовкулаків, продертися крізь Мандрагоровий Ліс чи взяти штурмом Замок Василісків, — сміливо перегортай сторінку!
— О Боже! Це фантастика! — вигукнув Венслідейл. — Ніколи в житті нічого такого не чув і не бачив!
Вілберфорс розвернувся і, перш ніж хтось зрозумів, що він збирається робити, схопив Венслідейла за мереживну краватку та почав несамовито трусити.
— А ти! — кричав Вілберфорс. — Мене вже нудить від тебе, мене вже від тебе верне, мені вже твої блювотні прискіпування — онде! Давно вже час тебе провчити!
Із цими словами Вілберфорс дав у око Венслідейлу, герцогу Горностайському, та так добряче, що той відлетів і впав на чайний столик. Діти вражено витріщилися на Венслідейла, який лежав на землі; на ньому згори красувалися бутерброди та меренга, а навколо нього витанцьовував Вілберфорс.
— Уставай і бийся, ти, тюхтію! — кричав садівник. — Ти, слинявий альбіносе, вставай, я порву тебе на шмаття, побачиш! Я відріжу тобі обидва вуха, усі зуби повибиваю!
Словом, шестеро горностайських садівників цілий день витратили на те, щоб спіймати Вілберфорса та замкнути в повітці.
— Я думаю, — сказав Папуга, коли почулися стогони Венслідейла, якого заносили в дім, — я думаю, що цей експеримент можна назвати абсолютно, глобально, цілковито вдалим, правда ж?
Діти від щирого серця погодилися з ним.
Коли Венслідейла трохи попустило (хоч око в нього все одно спухло), він пообіцяв, що горностаї, всі як один, допоможуть їм у битві проти василісків, тож діти і Папуга повернулися в Кришталеві Печери з успіхом.
У Кришталевих Печерах усі метушились і гомоніли — кипіла робота. Грифони загнали отару місячних телят у бічний тунель, де вони готували місячне желе, пластина за пластиною, а Пенелопа, Дульчібелла і Г. Г. вигадували з нього повітряні кулі та інші потрібні речі. Зовні, на полі місячної моркви, Пітер, який тепер почувався у своїй стихії, тренував батальйон кавалерії єдинорогів. Навчав їх бігти риссю, галопом і розвертатись одночасно. Єдинороги навчалися дуже швидко, й невдовзі Пітер уже міг пишатися їхньою точністю і вправністю.
Протягом цих кількох днів Етельред час від часу надовго кудись зникав, і хоча всі це помітили, але ніхто не надав особливого значення, бо кожен мав дуже багато роботи. І ось, коли Пенелопа вигадала з гори місячного желе сімсот вогнетривких костюмів для горностаїв і дуже стомилася, Етельред з’явився. Він неабияк здивував Пенелопу тим, що прийшов у трикутному капелюсі та елегантній уніформі із золотими еполетами й цілою колекцією найрізноманітніших стрічок на рукавах. Мундир був глибокого зеленого кольору, а штани — білі. При боці він мав довгу шаблюку в срібних піхвах.
— О, Етельреде, ти неперевершений, — сказала Пенелопа.
— Ой, тобі справді подобається? — зашарівся Етельред. — Це мій однострій головнокомандувача.
— Так? — здивувалась Пенелопа. — А чий ти головнокомандувач?
— Ходімо зі мною, покажу, — загадково сказав Етельред і повів її одним із бічних тунелів.
Те, що постало там перед Пенелопою, вразило її та потішило — напоготові стояло приблизно п’ятдесят жаб. Усі в гарних яскраво-червоних уніформах із мідними ґудзиками, півкруглих шапочках, прикрашених великими чорними перами, всі озброєні гострими списами, луками і стрілами. Коли вони побачили Пенелопу, то швидко виструнчились.
— Звідки вони взялися? — здивувалась Пенелопа.
— Із Замку Василісків, — пояснив Етельред. — Мені не хотілося бути єдиною жабою, яка прийде вам на допомогу, тому я прослизнув у замок, замаскований під грека, якому треба найняти команду для своїх сорока двох кораблів, і завербував усіх своїх родичів.
— Це чудово, — Пенелопа була зворушена. — Гадаю, Г. Г. дуже зрадіє.
Етельред зняв капелюха та поважно прокашлявся.
— З вашого дозволу, панночко, я хотів би назвати цей підрозділ, м-м-м… Хочу, щоб він називався… Загін Смертельно Страшних Жаб Панни Пенелопи.
— Звичайно, будь ласка, мені дуже приємно, — сказала Пенелопа.
— Дякую, — Етельред був цілком задоволений. — Я саме веду їх на невеличке тренування в стрільбі з лука, тож чи не були б ви такі ласкаві й чи не погодились би, ну, привітати їх, чи щось таке?
— Звичайно, — відповіла Пенелопа.
— Загін, рі-вняйсь! Струнко! — лунко вигукнув Етельред, і всі жаби в червонім однострої ще більше виструнчилися. — Право-руч! Кроком руш!
Підрозділ рушив, і коли вояки крокували повз Пенелопу, Етельред крикнув:
— Стій, раз-два! Право-руч!