Балакучий згорток
- Автор: Даррелл Джеральд
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-78-4
- Переводчик: Наталія Трохим
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Балакучий згорток». Краткое содержание книги:
А виправляти ці неприємності доводиться звичайним дітям — Саймону, Пітеру та їхній сестрі Пенелопі.
Тож якщо ти не від того, щоб сплавати на Острів Вовкулаків, продертися крізь Мандрагоровий Ліс чи взяти штурмом Замок Василісків, — сміливо перегортай сторінку!
— Так, я буду дуже обачна, — пообіцяла Пенелопа.
Папуга обрав собі роль Генерала Наглядача за всією битвою, а відтак мусив кружляти довкола Замку, спостерігати за військовими діями і звертатися з отриманою інформацією до Г. Г., який мав перебувати в особистій повітряній кулі, прив’язаній у вигідному місці, звідки Г. Г. міг би добре бачити все, що відбувається.
Отже, наступного ранку, за десять хвилин до шостої, повітряна куля Г. Г. поволі здійнялася в небо, тягнучи вгору довгу шовкову стрічку, зіткану Дульчібеллою спеціально для нього. Г. Г. був озброєний пістолем із лавандовою водою про всяк випадок, великим пакунком із бутербродами, пляшкою небесно-морквяного інжирного пива та підзорною трубою Папуги. А Папуга примостився на краєчку кошика, готовий злетіти, щойно почнеться битва. З цього спостережного пункту — кошика, завислого в повітрі, — Г. Г. бачив під собою Замок Василісків і спостерігав за пересуваннями їхніх бойових загонів.
Рівно о шостій грифони вивели свої катапульти на бойові позиції, і біля кожної батальйон горностаїв ретельно поскладав гарматні ядра в акуратні стоси. Табіта перебігала від одного стоса до іншого та дихала вогнем на ядра, аж поки вони не розжарювалися до багряного світіння й мало не плавились.
Тим часом горностаї, жаби, русалки й Освальд переховувались у Корковому Лісі поблизу від замкового рову. А позаду невеличкої смуги пагорбів, якраз навпроти підйомного мосту, Пітер виставив свою кавалерію, а Саймон прив’язав там усі повітряні кулі.
Тепер усе було в повній бойовій готовності, всі трималися мужньо, хоч і з деяким острахом, і терпляче очікували сигналу від Г. Г. Рівно о пів на сьому Г. Г. вихилився з кошика і замахав великим зеленим стягом із золотими смугами — прапором країни Міфології. І битва за Замок Василісків почалася.
Вісім грифонів, користуючись своїми довгими черпаками, якими у мирний час розмішували розплавлене золото в казанах, заклали розжарені ядра в катапульти. Ще вісім грифонів за сигналом командира натисли на важелі, катапульти вистрелили, посилаючи золоті снаряди, осяйні та співучі, просто на зубчасті мури замку. Снаряди гримнули, зробили пробоїни в мурах і залишились там, повільно розгоряючись, аж поки василіски не кинулися носити воду відрами й гасити їх. Після трьох залпів верхню частину мурів уже було майже зруйновано, то тут, то там замок палав, і василіски так розгубилися, що було очевидно: їх застали зненацька. Однак вони все-таки зуміли перетягти кілька гармат на нові позиції та зробити п’ять пострілів по грифонах, проте влучність їхня, на відміну від грифонів, була нікудишня.
Аж ось зненацька величезний підйомний міст із жахливим гуркотом, схожим на громи небесні, впав додолу — і всі зрозуміли, що це Егберт, відважна жаба, успішно перерізав канати. І відразу, не зволікаючи, Пітер у своїй блакитній із золотом уніформі, яку Пенелопа пошила спеціально для цього, протрубив атаку. Сто п’ятдесят єдинорогів у лавандових і білих попонах пліч-о-пліч виступили з-за пагорбів. Спершу вони бігли риссю, а потім, по мірі наближення до мосту, Пітер дав команду, і вони вишикувались у колону по чотири. Наступна команда — і вони перейшли в легкий галоп, а потім помчали щодуху. Ніздрі в них роздувалися, роги блищали в променях світанкового сонця, і так вони домчали до мосту.
Перша хвиля єдинорогів влетіла на міст, копита їхні прогриміли по дерев’яному помості, а далі почувся страшенний хрускіт дерева, коли вони з розгону ввігнали свої роги у величезні замкові ворота.
Єдинороги наступали хвиля за хвилею, гуркотіли копитами по мосту й били рогами у ворота, аж поки ті, повільно та невідворотно, почали піддаватися, тріщати й розпадатися під цією навалою. Василіски у відчаї притягли кілька величезних казанів із киплячою олією до мурів над ворітьми і вилили її вниз. Але Папуга, кружляючи поблизу, прокричав тривогу, єдинороги встигли відскочити вбік, і олія вихлюпнулась на міст, паруючи і булькаючи. Тоді передовий загін горностаїв із відрами прибіг на міст і посипав олію піском і гравієм, щоб єдинорогам не було ковзько.
Саме тоді, коли перша хвиля єдинорогів мчала галопом по підйомному мосту, Освальд із Дездемоною та іншими русалками, котрі сиділи в нього на спині, як у дамському сідлі, звісивши хвости на один бік, — отже, Освальд із цією ношею подолав шлях від Коркового Лісу і спустився в рів. Він виявився гарною мішенню, тож василіски вирішили повправлятися в гарматній стрільбі по ньому. Ядра падали на землю довкола Освальда, розтинаючи повітря і розорюючи пурпуровий схил, але, на подив, жодне ядро не вцілило ані в змія, ані в Дездемону та її компанію. Тож вони живі-здорові дісталися до рову і занурились під воду.