Балакучий згорток

Приготування йшли повним ходом: коридори були натоптані муштрованими жабами і горностаями, грифони й Табіта до сьомого поту відливали із золота гори ядер, а Пенелопа годинами прив’язувала кошики до повітряних куль особливими шовковими шнурами, які спеціально для цього сплела Дульчібелла.

Напередодні штурму Саймон планував пояснити кожному його завдання та показати на великій моделі Замку Василісків з околицями, яку він змайстрував власноруч, що саме, хто саме й коли саме мусить робити під час штурму. Але треба було знайти приміщення, де всі могли б зібратися разом.

— О, це не проблема, — сказав Г. Г., коли Саймон розповів йому про свій план. — Збери всіх у банкетній залі.

— Я навіть не знав, що тут така є.

— Є, — сказав чарівник. — Ходімо покажу.

І він провів його кількома коридорами, через великі подвійні відчинені двері, за якими й була величезна зала з прекрасною блискучою кришталевою підлогою, освітлена сотнями вишуканих грибних люстр.

— О, це ідеальне місце! — радісно вигукнув Саймон. — Тут поміститься навіть Освальд.

— Дуже добре, що ця зала для чогось знадобиться, — сказав Г. Г. — Колись я побудував її, щоб ми могли тут влаштовувати бали та банкети, якщо піде дощ, бо чомусь зовсім забув, що в Міфології я керую погодою, і якщо захочу, аби дощу не було, то його й не буде. Тож ми цю залу ніколи ще не використовували. Дуже шкода.

— Так, так, але тепер вона нам дуже знадобиться, — підбадьорив його Саймон.

Перед великим штурмом усі зібралися в прекрасній банкетній залі. Там стояли одна за одною шеренги доблесних горностаїв і жаб, великий і гамірний табун єдинорогів, які жваво кивали головами, згуртована зграя грифонів у шкіряних фартушках, які виблискували краплями та іскрами розплавленого золота. Була там ціла юрба метушливих вогняників, схожа на велику, рухливу клумбу. Була тут і панна Вільямсон Сміт-Сміт-Браун зі своїми молодими панянками (вони приїхали сюди на Освальдовій спині й були в захваті від знайомства з королем єдинорогів і герцогом Венслідейлом); був тут і Освальд, власною персоною, блакитний, немов павичеве перо, зі слуховою трубкою напоготові, й Табіта, яка від хвилювання порожевіла ще дужче. За великим банкетним столом у кінці зали сиділи ті, кого Саймон називав Верховним Командуванням. Це були: Г. Г., Папуга і Дульчібелла, Етельред, Пенелопа та хлопці. Перед ними на столі стояла модель Замку Василісків. Коли всі зібралися, Саймон, якого обрали для виступу з промовою, підвівся і постукав довгою палицею по столі, вимагаючи тиші. Поступово в залі перестали пищати, шепотітися та шурхотіти. Запала тиша.

— Пані та панове, — почав Саймон, — я попросив Г. Г. покликати вас сюди, й усі ви знаєте, для чого ми зібралися. Наша мета — захопити Замок Василісків, провчити їх, але найголовніше — врятувати Великі Головні Книги.