Балакучий згорток
- Автор: Даррелл Джеральд
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-78-4
- Переводчик: Наталія Трохим
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Балакучий згорток». Краткое содержание книги:
А виправляти ці неприємності доводиться звичайним дітям — Саймону, Пітеру та їхній сестрі Пенелопі.
Тож якщо ти не від того, щоб сплавати на Острів Вовкулаків, продертися крізь Мандрагоровий Ліс чи взяти штурмом Замок Василісків, — сміливо перегортай сторінку!
— Ти поспішаєш? — запитав інший голос.
— Це Освальд! — закричала Пенелопа. — Освальд і Фенелла!
Вони перелізли через скелю й побачили перед собою човен з Папугою і Фенеллою на борту, а збоку, на мілині, лежав Освальд. Позаду вони чули сопіння і гарчання вовкулаків і шерех каміння, яке осипалося з-під їхніх лап. Діти з Етельредом швиденько зістрибнули зі скелі в бухту й побігли до човна.
— Папуго! Папуго! Допоможи! — гукнула Пенелопа. — За нами женуться вовкулаки!
— Ах, вовкулаки! — повторив Освальд. — Зараз побачимо.
Він підплив до бухти, ковзнув на берег, і його велике блакитне тіло завмерло між дітьми та вовкулаками. Тоді змій набрав повен ротисько морської води й виплюнув просто на зграю вовкулаків, ніби з пожежного шланга.
Потужний струмінь води вдарив по ближчих вовкулаках, і ті зі скавулінням і гарчанням позадкували.
— Лихі, невиховані потвори, ще й камінням кидаються, — мовив Освальд, знову набрав повну пащеку води й знову випустив на вовкулаків, які тепер чимдуж гайнули навтьоки.
Тим часом Папуга перелетів на плече до Пенелопи і цьомкнув її у вушко.
— Моя люба, найдорожча Пенелопо, — сказав він, — я такий радий, що ти жива-здорова. Давайте швидко всі до човна.
Вони видерлися на борт, відштовхнулись від берега й, коли відпливли досить далеко, погукали Освальда, котрий тим часом із задоволенням ганяв вовкулаків по березі то туди, то сюди, поливаючи водою. Зрештою він полишив мокру, пошарпану та безсило розлючену зграю та поплив до човна.
— Це буде їм уроком, — задоволено промовив він. — Знатимуть, як поціляти камінням в іноземців.
— Що ж, — засміявся Папуга, коли хлопці накинули петлю на шию Освальду, — присягаюся Юпітером, ми це зробили. Всі живі-здорові, маємо чотири мішки рути. Хіба це не добрячий шмат роботи?
— Дорогою ще треба буде заїхати по лаванду, — нагадав Пітер, — і тоді — стережіться, василіски!
— Так, — підхопив Саймон, — ми їм покажемо!
— Освальде, ти будеш нас тягти всю дорогу? — запитала Пенелопа.
— Так, — відповів Освальд, — вам дуже пощастило, що в мене зараз нічого не готується в печі, а один день для мене особливої ролі не відіграє.
— Це добре, — сказала Пенелопа, — бо я ще хотіла дати тобі один рецепт.
— О, ти дуже добра й щедра дівчинка, — Освальд був зворушений.
— У дорогу! — скомандував Папуга.
І Освальд поплив уперед, до сонця, яке щойно сходило, потяг за собою човна з дітьми назустріч останньому етапу їхньої незвичайної пригоди.
Розділ VIII
Битва за Замок Василісків
Щойно команда повернулася в Кришталеві Печери з дорогоцінними лавандою і рутою, там закипіла робота. По-перше, в Етельреда, Пітера і Саймона з’явилися блискучі стратегічні ідеї.
Ідея Етельреда полягала в тому, щоб завербувати Освальда і русалок, які мали витягти той великий корок, що ним заткнули отвір у рові з водою навколо Замку Василісків. Тоді, коли вода стече, казав він, відкриється багато широких труб, які ведуть у темницю, де тримають Великі Головні Книги. Всі боялися, що коли почнеться атака на замок, василіски спересердя можуть спалити книги, а без них Г. Г. як без рук. Тож ідея Етельреда полягала в тому, щоб зібрати спецзагін, який би проник трубами до темниці, знешкодив вартових і став на варті при Великих Книгах, до того часу, поки Замок не перейде в наші руки. Всі дружно визнали, що це чудовий план, і Освальда відіслали з візитом до міс Вільямсон Сміт-Сміт-Браун, щоб він їй усе детально пояснив і завербував русалок.
У Пітера і Саймона ідея народилась, коли вони спостерігали за Фенеллою. Діти за допомогою сургучу, шнурка та полум’я свічки підправили крило вогняночки, й воно навдивовижу швидко загоїлося. Пітер і Саймон саме обговорювали питання про те, як найкраще взяти в облогу Замок Василісків, спостерігаючи тим часом, як Фенелла стрибає зі спинки стільця та спритно перепурхує кімнатою.
— Ось що нам потрібно — літаки! З них ми могли б скинути частину військ просто на внутрішню територію Замку Василісків, — сказав Пітер.
— Може, повітряні кулі? — припустив Саймон.
— Повітряні кулі? — перепитав Пітер. — Де ми їх візьмемо?
— Зробимо. З місячного желе.
— Але як вони зможуть літати? — поцікавився Пітер.
— Ну, — відповів Саймон, — ти ж знаєш, що гаряче повітря піднімається вгору. То чому б нам не наповнити повітряні кулі гарячим повітрям?
— Але як? — здивувався Пітер.
— Вогняники, — пояснив Саймон. — Ти ж знаєш, яка Фенелла гаряча. Якщо посадити в повітряну кулю приблизно двадцять вогняників, то куля полетить, до того ж, я думаю, вогняники зможуть, змахуючи крильми, керувати нею в потрібному напрямку.