Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій

Б. Лонгхампс доводив, що відродження української державності — «справа безнадійна», а український фактор не відіграватиме важливої ролі в майбутньому протистоянні союзників із СРСР. Отже, польському уряду немає сенсу бути промоутером української справи. Українські емігрантські осередки Б. Лонгхампс вважав ненадійними й нелояльними до Польщі. На його думку, гіпотетична поява української держави не полегшила, а ускладнила міжнародне становище Польщі, оскільки призвела до нескінчених територіальних конфліктів між двома країнами.

Українському питанню були присвячені й меморандуми авторства Л. Гродліцького, Є. Клімковського, К. Александровича, Є. Стемповського та інших представників польської еміграції. Питання, порушені в цих документах, торкалися визнання або невизнання українського народу, його визвольних прагнень і представницьких політичних організацій; доцільності існування української держави на Наддніпрянщині, її політичного зв’язку з Польщею; проходження українсько-польського кордону та статусу української національної меншини в Польщі. Звернення до уряду В. Сікорського підготував також українець, капітан польської авіації С. Нагнибіда. Між іншим, він пропонував створити в Румунії спільний польсько-український штаб для координації антирадянської партизанської боротьби в Галичині.

Польський уряд вдався й до деяких практичних кроків для порозуміння з українцями. 10—11 січня 1940 р. у польському посольстві в Бухаресті відбулися таємні переговори з представниками українських земель Румунії (В. Залозецьким, І. Гаврилюком, Ю. Сербинюком) та осередку УНР у цій країні (В. Трепке, Д. Геродотом, Г. Порохівським). Сторони узгодили позиції в ставленні до обох окупантів та обговорили можливості організації спільної боротьби. Участь у цих переговорах серед інших поляків брав Є. Ґедройць[23]. Уряд В. Сікорського підтримував дружні українські організації фінансово. Так, Український комітет В. Прокоповича в Парижі отримав допомогу в розмірі 60 000 франків. Деякий час польський уряд продовжував фінансувати прометеївський рух. Тільки в березні 1940 р. на підтримку української, грузинської, азербайджанської, північнокавказької, козацької й туркестанської секцій руху було виділено 63 000 франків, з них 20 000 — безпосередньо українцям.

Допомога петлюрівській течії української еміграції, намагання тримати її в полі зору та контролювати варто розглядати в контексті підготовки уряду В. Сікорського до війни із СРСР. Поляки непокоїлися, що українське питання буде вирішене без їхньої участі й без урахування інтересів відродженої Польщі. 2 квітня 1940 р. відділ із питань національностей при Департаменті інформації та документації підготував таємне повідомлення для міністра інформації Станіслава Стронського. У документі ішлося про те, що українські націоналісти ведуть переговори про координацію дій з О. Шульгиним. Більше того, представники ОУН розпочали переговори з представниками урядових кіл Франції. Автори документа пропонували запобігти консолідації українських емігрантів та франко-українському зближенню. Для цього польський уряд мав переконати французьке керівництво, що ОУН не є виразником прагнень усього українського народу й що націоналісти на території Франції діють в інтересах Берліна. Натомість рекомендував надавати більшу підтримку О. Шульгину й сприяти поширенню впливу петлюрівців на українське населення під німецькою й радянською окупацією.

Агітація УНС за створення українського легіону при збройних силах Франції також непокоїла уряд В. Сікорського. Щоб перехопити ініціативу, експерти пропонували організувати українські національні підрозділи в складі польської армії. На початку 1940 р. співробітник міністерства військових справ еміграційного уряду К. Чарковський-Голейовський виклав цю пропозицію в меморандумі на ім’я заступника військового міністра М. Кукеля. Меморандум передбачав організацію українських частин із власним прапором, командуванням та офіцерським складом. Як пізніше згадував сам К. Чарковський-Голейовський, генерал М. Кукель і деякі польські міністри зустріли його пропозиції «із зацікавленням та усними похвалами, але все те не дало жодних конкретних наслідків».

Тим не менше питання створення української армії деякий час перебувало на порядку денному польського уряду. 6 січня 1940 р. В. Сікорський доручив комітету міністрів у справах краю опрацювати серед інших українських тем також ідею військової співпраці. 18 січня комітет надав позитивні висновки щодо можливості організації українських військових частин. На розгляд прем’єра було подано проект тимчасового статуту для українського підрозділу, згідно з яким вище керівництво мало бути польським, відзнаки — польськими та українськими, командною мовою — українська, а службовою — польська, душпастирство — українським, судочинство — польським. 19 лютого секретар МЗС Польщі 3. Гралінський ознайомив із пропозицією створення українських частин О. Шульгина. Відгомоном цих процесів стали поширювані польською дипломатією чутки, ніби справа формування українських частин у польській армії під командуванням О. Удовиченка вже перейшла в практичну площину.