Вибрані твори. Том III
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2010
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-4-8
- Переводчик: за ред. Владислава Носенка
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том III». Краткое содержание книги:
Валпол. Доїдете в моїй машині до самого дому. (Всім дуже легшає на серці, і Валпол поспішає відійти од цієї прикрої теми, спитавши). А він у вас щось позичив, містере Шуцмахере?
Шуцмахер (з найрішучішим запереченням хитає головою).
Валпол. Мабуть, ви не оцінили його ескізів?
Шуцмахер. О, ні, навпаки. Я дуже хотів би мати його ескіз з власноручним підписом.
Б. Боннінґтон. То чому ж ви не взяли?
Шуцмахер. Ну, бачите, справа така, що коли я стрівся з Дюбеда по його розмові з містером Валполем, він мені сказав, що євреї були єдиним народом, який розумівся добре на мистецтві; йому доводиться слухати ваші міщанські теревені, — так він висловився, — але цінує він тільки мою думку, яку я висловив щодо його ескізів. Він признався також, що його дружина дуже вражена моїм знанням мистецтва, й що вона завжди захоплювалась євреями. Потім він просив позичити йому п’ятдесят фунтів під заставу його картин.
Б. Боннінґтон. Ні, ні! Це серйозно?!
Валпол. (Всі вигукують разом). Що? Ще п’ятдесят? Ну подумайте тільки!
Бленкінсоп. Ну подумайте тільки!
Сер Патрік. (Бурмотіння).
Шуцмахер. Певна річ, я не міг позичити грошей незнайомій особі.
Б. Боннінґтон. Я заздрю вам, що маєте силу сказати «ні», містере Шуцмахере. Справді, я знаю, що не повинен був позичати молодому чоловікові грошей в такий спосіб; але в мене просто не вистачило сили відмовити йому. Я рішуче не міг, ви ж знаєте: хіба я міг відмовити?
Шуцмахер. Я не розумію цього. Я почував, що рішуче не міг йому позичити грошей.
Валпол. І що ж він сказав?
Шуцмахер. Ну, він дав дуже ясно мені зрозуміти, що євреєві не втямити почуття джентльмена. Мушу сказати, що дуже важко прийтися до смаку вашим джентльменам. Ви кажете, що ми не джентльмени, як ми позичаємо вам гроші, і коли ми відмовляємо, ви кажете те саме. Я не хотів через те зробити зле. Отже, я сказав йому, що міг би позичити гроші, коли б він сам був євреєм.
Сер Патрік (пробурмотівши). І що ж він сказав вам на це?
Шуцмахер. О, він почав мене переконувати, що був одним з вибраного народу, що його артистичні здібності про це свідчать, і що його прізвище, так само, як і моє, чужоземне. Він сказав, що справді йому не потрібно п’ятдесят фунтів; що він тільки пожартував; що все, що йому потрібно, — то пара соверенів.
Б. Боннінґтон. Ні, ні, містере Шуцмахере. Ви навмисно перебільшуєте останній пункт. Правда ж?
Шуцмахер. Ні. Ви не можете поліпшити природи, розповідаючи всякі речі за таких джентльменів, як містер Дюбеда.
Бленкінсоп. Ви так поставилися, напевно, тому, що самі з вибраного народу, містере Шуцмахере?
Шуцмахер. Ні, зовсім ні. Особисто мені англійці подобаються більше, ніж євреї, і я завжди з ними товаришую. Це цілком природно, бо сам я єврей, а тому для мене нема нічого цікавого в євреєві, тоді як в англійцеві для мене завжди є щось цікавого й нового. Але грошова справа — цілком відмінна. Бачите, коли англієць позичає, він знає й пильнує про одне, що йому потрібні гроші; і він підписує все, аби тільки дістати гроші, анітрохи не роздумуючи про те, як повернути їх, і нітрохи не піклуючись про угоду, коли справа повернеться для нього на гірше. І він уважає вас за падлюку, коли ви за таких обставин просите повернути йому гроші! Точнісінько, коли хочете, як венеціанський купець. Але коли єврей робить угоду, він намагається додержати її і сподівається, що й ви її додержуватимете. Коли йому потрібні на якийсь час гроші, він, позичаючи їх, знає, що мусить сплатити, як настане кінець реченця. Коли ж він знає, що не може сплатити, то просить їх подарувати.
Ріджон. Ну, Луні! Невже ви хочете сказати, що поміж євреїв не буває шахраїв та злодіїв?
Шуцмахер. О, зовсім ні! Але ж я не говорю про злочинців. Я порівнював чесних англійців з чесними євреями.
З готелю крадькома входить одна з покоївок, вродлива, світловолоса жінка років близько двадцяти п’яти. Вона підходить до Ріджона.
Покоївка. Пробачте, сер.
Ріджон. Ну?
Дівчина. Прошу пробачити, сер. Я не в справі готелю. Мені не дозволено виходити на терасу; і щоб мене не звільнили, що дозволила собі говорити з вами, будьте лас-кові сказати, що ви покликали мене спитати, чи вже повернувся зі станції автомобіль!
Вілпол. А він уже тут?
Дівчина. Так, сер.
Ріджон. Ну, то що ж вам потрібно?
Дівчина. Ви не розгнівались би, сер, що я дозволю собі просити адресу того джентльмена, що з вами обідав?
Ріджон (різко). Ну, певна річ, розгніваюсь, і дуже. Ви не маєте права питати.
Дівчина. Так, сер, я й сама знаю, що не годиться мені питати. Але що ж я можу зробити?
Сер Патрік. У чому тут річ?
Дівчина. Нічого, сер. Мені потрібна адреса, тільки й усього.
Б. Боннінґтон. Того молодого джентльмена?
Дівчина. Так, сер, того, що поїхав до потяга з тою жінкою.
Ріджон. Жінкою. Ви хочете сказати, з тою пані, що тут обідала? Дружиною джентльмена?
Дівчина. Не вірте їм, сер. Вона не може бути йому за дружину. Дружина його — я.
Б. Боннінґтон (із здивованим докором). Моя мила дівчино!
Ріджон. Ви йому дружина?
Валпол. Що? Що таке? Ну, так це ж стає надзвичайно чарівним, Ріджоне!
Дівчина. Я можу збігати вниз і за хвилину принести своє шлюбне посвідчення, сер, коли ви не вірите моєму слову. То — містер Луї Дюбеда, правда ж?
Ріджон. Так.
Дівчина. Ну, сер, вірите мені чи ні, але я законна Дюбеда.
Сер Патрік. Чому ж ви не живете із своїм чоловіком?
Дівчина. Ми не маємо на це змоги. Я заощадила була тридцять фунтів, і ми все це витратили за три тижні свого медового місяця, а ще більше того, що він позичив. Потім я знову стала на роботу, а він поїхав до Лондона писати свої картини; і відтоді він не написав мені й рядочка й не сповістив мені й адреси. І я ніколи не бачила й не чула про нього, аж доки не помітила його з вікна, як він від’їздив з тою жінкою в автомобілі.
Сер Патрік. То він живе з двома жінками?
Б. Боннінґтон. По щирості, я не хотів би бути немилосердним, але, справді, я починаю підозрювати, що наш молодий приятель доволі легковажний.
Сер Патрік. Починає думати! Чого вам іще потрібно, чоловіче, щоб переконатись, що це просто окаянний негідник.
Бленкінсоп. О, це суворо, сер Патріку, дуже суворо. Це, звичайно, бігамія; але він іще ж дуже молодий, а вона дуже вродлива. Містере Валполе, чи не можу я попросити у вас іще одну з ваших чудових сиґарет. (Він пересідає на другого стільця поруч Валпола).
Валпол. Звичайно. (Шукає в кишенях). Ах ти ж лишенько! Де ж... (Раптом згадуючи). Так і є. Тепер згадав. Я запропонував сиґаретку Дюбеда, а він не повернув мені й портсиґара. А портсиґар золотий.