Вибрані твори. Том III
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2010
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-4-8
- Переводчик: за ред. Владислава Носенка
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том III». Краткое содержание книги:
Ріджон (суворо). Мусите зрозуміти. Ви повинні зрозуміти й зважити на цей факт. Вибір кожного хворого з тих десятьох я обмірковував не тільки з того погляду, що його можна порятувати, але чи ще він і вартий того, щоб його треба було рятувати. Було п’ятдесят хворих, з яких доводилось вибирати; і сорок з них треба було засудити на смерть. Дехто з них мав молодих жінок та безпомічних дітей. Коли б зважати на серйозність їхньої хвороби, то вони десять разів варті того, щоб їх урятувати. Я не маю сумніву, що ваш чоловік серйозно хворий. Я бачу на ваших очах сльози (вона поспішає витерти сльози); і знаю, що ви наготували цілий потік благань, що полинув би на мене, щойно я перестав би говорити. Ви мусите удатися до іншого лікаря.
М-с Дюбеда. Але ви ж можете вказати іншого лікаря, що знає ваш секрет.
Ріджон. Я не знаю ніяких секретів: я не знахар.
М-с Дюбеда. Прошу пробачити. Я не хотіла сказати нічого лихого, Я вже не знаю, як і говорити з вами. О, прошу, не ображайтесь!
Ріджон (знову трохи засоромлений). Ну, нічого, нічого! (Розчулений, сідає знову). Кінець кінцем, я кажу нісенітницю. Властиво, я знахар, і знахар кваліфікований. Але мій винахід не патентований.
М-с Дюбеда. В такому разі може ж лікувати мого чоловіка й будь-який лікар? О, чому вони й досі цього не зробили? Я так багато клопоталась. Я так багато на це витратила. Коли б ви тільки порадили іншого лікаря.
Ріджон. На цій вулиці кожен чоловік — лікар. Але опріч мене самого та кількох душ, що їх я привчив у клініці св. Анни, нема нікого, хто вмів би лікувати опсоніном. Ми завантажені. Дуже прикро, але це все, що я можу сказати. (Встаючи). Моє шанування!
М-с Дюбеда (в розпачі мерщій виймає деякі малюнки з теки). А погляньте на них, докторе? Ви знаєтесь на картинах; ви маєте дуже добрі картини у вітальні. Погляньте на них! Це його роботи.
Ріджон. Властиво, нема ніякої користи в тім. (Проте розглядає). Гелло! (Одну з картин він підносить до вікна й уважніш роздивляється). Так, тут сама правда! Так! Так! (Потім іще раз її оглядає й повертає їй). Робота майстерна. Але вони не закінчені, правда ж?
М-с Дюбеда. Він так швидко стомлюється. Але ж ви бачите, це просто геніальна людина. Ви бачите, що він вартий, аби його порятували. О докторе, я й одружилась з ним, тільки щоб допомогти йому стати на ноги; я мала досить коштів, аби дати йому змогу перемогти ті важкі роки на початку, — щоб дати йому змогу віддаватись натхненню, доки визнають його геній. До того ж я була корисна для нього як і модель: його картини, писані з мене, розкуповували дуже швидко.
Ріджон. У вас лишилась хоч одна з них?
М-с Дюбеда (виймає новий етюд). Тільки ця одна. Це його перша.
Ріджон (пожирає її очима). Це чудовий етюд! Чому вона зветься Дженніфер?
М-с Дюбеда. Мене звати Дженніфер.
Ріджон. Дивне ймення.
М-с Дюбеда. Тільки не в Корнуоллі. Я звідти. Воно перейначене з нашого ймення Ґіневра.
Ріджон (повторює обидва ймення, виразно смакуючи їх). Ґіневра, Дженніфер. (Знову дивиться на етюд). Так, справді, чудовий етюд. Вибачте мені, що поспитаю: він не продається? Я його куплю.
М-с Дюбеда. О, візьміть його! Це мій власний: чоловік подарував його мені. Візьміть його! Візьміть їх усі. Беріть, що хочете; і просіть, чого хочете; тільки порятуйте його. Ви це можете. Ви його порятуєте. Ви мусите порятувати.
Редпенні (входить, з виразною ознакою тривоги). Щойно телефонували з шпиталю й просили, щоб ви прибули негайно — помирає пацієнт. Екіпаж уже чекає.
Ріджон (роздратовано). О, дурниця, ідіть собі. (Сильно розгніваний). Чого ради ви сюди ввірвались, заважаючи мені?
Редпенні. Але...
Ріджон. Доволі! Невже ви не бачите, що я зайнятий? Ідіть собі.
Редпенні, спантеличений, виходить.
М-с Дюбеда (встаючи). Тільки одну ще хвилиночку, докторе, перш ніж, вийти.
Ріджон. Сідайте. То все пусте.
М-с Дюбеда. Але ж хворий... Тут говорили, що він помирає.
Ріджон. О, тим часом він уже помер! Та ви не турбуйтесь. Сідайте.
М-с Дюбеда (сідає, приголомшена). О, вас уже це не вражає. На ваших очах люди щодня помирають.
Ріджон (ласкаво). Це пусте. Нічого цього нема. Я звелів йому ввійти й сказати так. Я гадав, що мені доведеться вас спекатись таким чином.
М-с Дюбеда (вражена таким лукавством). О!
Ріджон (перебиваючи її). Не дивіться так приголомшено — ніхто не помирає!
М-с Дюбеда. Але мій чоловік...
Ріджон (схаменувшись). Ах, так! Я й забув про вашого чоловіка, місіс Дюбеда, ви просите мене про дуже серйозні справи!
М-с Дюбеда. Я прошу вас порятувати життя великій людині.
Ріджон. Ви просите мене вбити іншу людину ради її порятунку; бо, напевне, взявши нового хворого, я мушу одного із старих хворих віддати на звичайне лікування. Гаразд! Я не зрікаюся й цього. Але перед тим я маю ось що зробити; я піду на такий вчинок, коли ви переконаєте мене, що його життя значніше за сіреньке життя, яке я тепер пильную. Та спочатку ви мусите мене переконати.
М-с Дюбеда. Він написав ці етюди; і вони не з кращих — вони далекі від його ж найкращих; справді, найкращих я не принесла з собою: мало кому вони подобаються. Йому тільки двадцять три роки: перед ним ціле життя. Ви дозволите мені привести його до вас? Ви погодились би поговорити з ним? Може, ви й самі тоді переконаєтесь?
Ріджон. А в нього досить сил, щоб приїхати пообідати в ресторані «Зірка та Підв’язка» в Річмонді?
М-с Дюбеда. О, так! Але для чого?
Ріджон. Я вам скажу. Я запрошую всіх своїх старих друзів на обід, щоб відсвяткувати своє лицарство — мабуть же, ви про це читали в газетах?
М-с Дюбеда. А так, так. Тим-то я й удалась саме до вас.
Ріджон. Це буде лікарський обід. Повинен бути обід нежонатих. Я — нежонатий. Отже, коли б ви погодились взяти на себе обов’язки господині й привести свого чоловіка, ми зустрілися б з ним; він стрівся б також де з ким з найвидатніших осіб моєї професії: сер Патрік Куллен, сер Ралф Блумфілд Боннінґтон, Кутлер Валпол та інші. Я поговорю про вашого чоловіка з товаришами; від того, яке він справить на нас враження, залежатиме наше розв’язання його долі. Згодні?
М-с Дюбеда. Так, звісно, я прийду. О, дякую вам, дуже дякую! А чи могла б я принести дещо з його етюдів — справді гарних етюдів?
Ріджон. А так. Про те, коли саме буде обід, я дам вам знати завтра вранці. Лишіть мені свою адресу.
М-с Дюбеда. Тисячу разів вдячна вам. Ви зробили мене просто щасливою. Я певна, що ви будете зачаровані ним і полюбите його. Ось моя адреса. (Подає йому свою карточку).
Ріджон. Дякую вам! (Дзвонить).
М-с Дюбеда (засмучено). Може б я... е... я хотіла б... (Вона червоніє й спиняється зніяковіла).
Ріджон. У чому річ?