Вибрані твори. Том III
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2010
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-4-8
- Переводчик: за ред. Владислава Носенка
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том III». Краткое содержание книги:
Ріджон. О, дуже ймовірно! Але він справді повинен знати різницю між прищепленням та антитоксином. Сприяйте фагоцитам! Прищеплення зовсім не впливає на фагоцитів. Він ніде не має рації. Дати йому в руки слоїк сироватки — убивство, просто вбивство!
Еммі (повертаючись). Ну, сер Патріку! Чи довго ще триматимете коней, щоб чекали отам вас запряжені?
Сер Патрік. А що вам до того, старе опудало?
Еммі. Ну, ходімо, ходімо! І, будь ласка, не прискайте на мене! Коллі зараз треба сідати до праці.
Ріджон. Поводьте себе, як слід, Еммі! Ідіть собі геть.
Еммі. О, я знала, як себе поводити, ще перш ніж вас цього не навчила. Я знаю, які ті лікарі: сидять собі та теревенять про свої справи, коли їм треба бути зі своїми нещасними пацієнтами. Я також знаю і вдачу коней, сер Патріку. Я вихована була в селі. Тепер, будьте ласкаві, ходімо.
Сер Патрік. Ну, гаразд, гаразд. Прощавайте, Коллі! (Він ляскає Ріджона по плечі й виходить, на хвилину повертається до дверей, щоб поволі оглянути Еммі й сказати з похмурим докором). Бридка стара відьма, от і все.
Еммі (страшенно обурена, кричить услід). Ви теж не дуже вродливі. (До Ріджона, ще більш обурено). Вони не виховані, гадають, що можуть говорити мені все, що хочуть; і ви їм ще й допомагаєте. Проте я їх навчу, як треба поводитись. Тепер ось що: ви приймете ту нещасну жінку чи ні?
Ріджон. Кажу ж вам у п’ятдесятий раз: я не прийму нікого. Нехай собі йде.
Еммі. Мені вже й обридло говорити, щоб вона забиралась геть. А яка користь у тім, що вона піде?
Ріджон. Мені треба розсердитись на вас, Еммі?
Еммі (ласкаво). Слухайте сюди: прийміть її хоч на хвилину, заради мене, будьте добрий! Вона дала мені півкрони. Вона думає, що життя й смерть її чоловіка залежатимуть від того, чи ви її приймете.
Ріджон. Оцінює життя свого чоловіка в півкрони.
Еммі. Ну, це все, що вона може запропонувати, бідне ягня. Інші нехлюї вважали б за ніщо й півсоверена, щоб тільки порадитись з вами. До того ж вона вам навіє добрий настрій на сьогодні, бо то добрий вчинок — її прийняти, а вона з тих, що вам подобаються.
Ріджон. Ну, вона нічого не втратила. За ті півкрони порадилась із сером Ралфом Блумфілд Боннінґтоном та Кутлером Валполем. Це вже коштує шість ґіней. Напевне, вона порадилась також із Бленкінсопом — ще інших вісімнадцять пенсів.
Еммі. Тоді, може, будете ласкаві прийняти її ради мене?
Ріджон. Ну, то пустіть її та йдіть собі геть. (Еммі виходить вдоволена, Ріджон кличе). Редпенні!
Редпенні (показується на дверях). Що саме?
Ріджон. Тут має зайти одна пацієнтка. Коли вона за п’ять хвилин не вийде, зайдіть і поквапте її, сказавши, що мене кличуть до шпиталю. Ви розумієте — вона, мабуть, захоче мене затримати надовго.
Редпенні. Гаразд. (Зникає).
Ріджон підходить до люстра й поправляє свою краватку.
Еммі (доповідає). Місіс Дюбеда.
Ріджон відходить від люстра, підходить до письмового столу.
Пані входить. Еммі виходить і причиняє двері. Ріджон, що прибирає непроникливого й доволі холодного вигляду, властивого його професії, повертаєгься до пані і рухом руки закликає сісти на канапку.
Місіс Дюбеда, безперечно, дуже принадна молода жінка. В ній в деяка грація й романтичність дикого створіння разом із великою елеґантністю та гідністю вродливої пані. Ріджон, надміру чутливий до жіночої вроди, інстинктивно зразу ж шукає захисту й тримається ще холодніш. Він помічає, що жінка одягнена дуже добре; але вона має таку статуру, на якій всяке вбрання виглядатиме дуже добре; поводиться вона з невимушеною гідністю жінки, яка ніколи за все своє життя не мучилась тими сумнівами та острахами щодо свого становища в суспільстві, які псують манери більшости жінок середнього класу. Вона висока, струнка, міцна; темне волосся зачесане просто, а не подібно до пташиного гнізда чи клоунського крила (мода тоді саме хилиталась між цими двома взірцями); очі в неї несподівано вузькі, ласкаві, темно-оксамитові, і коли вона збуджується, вони яскравіють, широко розплющуються; говорить вона з м’ягкими пориваннями й швидка в своїх рухах, в дану мить у смертельній тривозі. В руках тримає велику теку.
М-с Дюбеда (низьким благальним голосом). Лікарю...
Ріджон (коротко). Заждіть. Перш ніж почнете ви, дозвольте мені зразу ж сказати, що я нічого не можу зробити для вас. Я завантажений хворими. Я передав вам це через свою стару покоївку. Ви ж не задовольнились моєю відповіддю...
М-с Дюбеда. Як я могла задовольнитись?
Ріджон. То байдуже. Вона умовила мене, щоб я вас прийняв. Але мусите повірити мені тепер, що з усім своїм добрим бажанням я не можу взяти ще одного хворого.
М-с Дюбеда. Докторе, ви мусите врятувати мого чоловіка. Мусите. Коли я поясню вам, ви згодитесь, що мусите допомогти йому. Це не звичайний випадок, випадок, не подібний ні до якого іншого. Він не схожий ні на кого іншого в світі: о, повірте мені, він не подібний ні до кого. Я можу це довести вам. (Порпається в теці). Я принесла деякі його речі, щоб показати їх вам. І ви можете його порятувати; я пересвідчилася з газет, що можете.
Ріджон. В чому річ? Туберкульоз?
М-с Дюбеда. Його ліва легеня...
Ріджон. Так. Вам нема чого про це мені говорити.
М-с Дюбеда. Ви можете його вилікувати, коли тільки захочете. Правда ж, що можете, га? (З великим розпачем). О, скажіть мені, будь ласка!
Ріджон (попереджаючи). Чи не були б ви ласкаві заспокоїтись і взяти себе в руки?
М-с Дюбеда. Так. Прошу пробачити. Я знаю, що так не годиться. (Переходячи знову на попередній тон). О, будьте ласкаві, скажіть, що можете; і тоді й зі мною все буде гаразд.
Ріджон (чванливо). Я ж не торгую лікуванням: коли ви хочете такого лікування, мусите вдатись до тих людей, що продають його. (Опанувавши себе, засоромлений з власного тону). Але в мене в шпиталі десять туберкульозних пацієнтів, життя яких, я вірю, можу порятувати.
М-с Дюбеда. Слава Богові.
Ріджон. Заждіть хвилину. Спробуйте уявити собі тих пацієнтів як десятьох людей з розбитого корабля, взятих на рятувальний човен, човен, що ледве може порятувати тих десятьох, а нової хоча б одної людини ніяк не може витримати. А тут побіч на хвилях витикається ще одна жива людина. І та людина просить узяти її на човна. Вона благає капітана, щоб той врятував її. Але капітан може це зробити, тільки викинувши одного з десятьох з човна й потопивши його, щоб звільнити місце новій людині. Оце те, чого ви просите від мене.
М-с Дюбеда. Але як же це може бути? Я не розумію. Напевне...
Ріджон. Мусите мені повірити на слово, що тільки так воно і є. Моя лабораторія, штат асистентів, сам я — ми .всі працюємо з повним навантаженням. Ми робимо максимум того, що можемо. Лікування нове. Воно вимагає часу, засобів, спритности; і для нових хворих у нас уже не знайдеться можливости. Наші десять хворих — вибрані особи. Ви розумієте, що це значить — вибрані?
М-с Дюбеда. Вибрані? Ні. Я не розумію.