Вибрані твори. Том III
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2010
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-4-8
- Переводчик: за ред. Владислава Носенка
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том III». Краткое содержание книги:
Дівчина. Він не пропустить ніякої нагоди; він ніколи не думає про ті речі, які бере, сер. Я поверну його вам, сер, коли ви скажете, де найти мені чоловіка.
Ріджон. Що його робити? Дати їй адресу чи ні?
Сер Патрік. Дайте їй власну адресу, і потім ми побачимо. (До дівчини). Поки що вдовольніться ось цим, моя люба. (Ріджон дає їй свою картку). Як вас звати?
Дівчина. Мінні Тінвіль, сер.
Сер Патрік. Ну, ви напишіть йому листа й передайте через цих джентльменів; його надішлють. А тепер буде з вас.
Дівчина. Дякую вам, сер. Я певна, що ви не скривдите мене. Дякую вам усім, джентльмени. І пробачте мені ласкаво.
Вона йде до готелю. Всі мовчки стежать ва нею.
Ріджон (коли дівчина вийшла). Ви розумієте, мої панове, що ми ж пообіцяли місіс Дюбеда врятувати життя цього добродія?
Бленкінсоп. А що з ним такого?
Ріджон. Туберкульоз.
Бленкінсоп (зацікавлено). І ви можете його вилікувати?
Ріджон. Я певний в тому.
Бленкінсоп. Тоді я просив би, щоб ви й мене полікували. Сумно признатись, але моя права легеня зачеплена.
Ріджон. Що? Ваша легеня зачеплена?
Б. Боннінґтон. Мій милий Бленкінсопе, що ви кажете? (Пройнятий турботливістю до Бленкінсопа, повертається назад від поручнів).
Сер Патрік. (Всі разом). Еге-ге! От тобі й маєш.
Валпол. Глядітьно, ви не повинні цим нехтувати, ви ж знаєте.
Бленкінсоп (затикає пальцями вуха). Ні, ні, це дарма. Я знаю, що ви говоритимете: я часто й сам говорив іншим. Я не маю змоги піклуватися сам про себе, і на цьому кінець. Коли сорокоденний спочинок не врятує мого життя, я мушу померти. Житиму так, як живуть і всі інші. Ми всі не можемо їздити до Сен-Моріца чи Єгипту, ви знаєте, сер Ралфе. Не будемо про це й говорити.
Всі ніяково затихли.
Сер Патрік (бурчить і суворо дивиться на Ріджона).
Шуцмахер (дивиться на годинника й встає). Мушу йти! Дуже милий вечір, Коллі. Хотів би взяти свій портрет, коли ви не заперечуєте. Я пошлю містерові Дюбеда кілька соверенів за нього.
Ріджон (даючи йому картку меню). Ну, не робіть цього, Луні. Я не думаю, щоб це йому було приємно.
Шуцмахер. Звичайно, я не пошлю, коли ви так сприймаєте це. Але, мені здається, ви не зовсім розумієте Дюбеда. Однак, може це тому, що я єврей. На добраніч, докторе Бленкінсопе. (Тисне йому руку).
Бленкінсоп. На добраніч, сер. Я хотів. Проте. На добраніч!
Шуцмахер (махає до всіх рукою). На добраніч, товариство.
Валпол.
Б. Боннінґтон. На добраніч! Сер Патрік. Ріджон.
Б. Боннінґтон повторює вітання кілька разів різними музичними тонами. Шуцмахер виходить.
Сер Патрік. Пора вже й нам усім вирушати. (Він устає й проходить поміж Бленкінсопом та Валполем. Ріджон також устає). Містере Валполе, забирайте Бленкінсопа додому — він сьогодні вдосталь надихався свіжого повітря. Маєте з собою тепле пальто, щоб одягти, як їхатимете машиною, докторе Бленкінсопе?
Бленкінсоп. О, мені в готелі дадуть сірого паперу; кілька шарів сірого паперу на груди тепліші за всякі хутра.
Валпол. Ну, ходімо. На добраніч, Коллі. Ви йдете з нами, Б. Боннінґтоне?
Б. Боннінґтон. Так. Зараз іду. (Валпол і Бленкінсоп ідуть в готель). На добраніч, мій милий Ріджоне. (Сердечно тиснуть руки). Не випускаймо з уваги вашого цікавого пацієта та його чарівної дружини. Ви знаєте, ми не повинні надто поспішно судити про нього. (Єлейно). На до-оо-о-бра-ніч, Педді. Нехай вас Бог благословить, любий старенький! (Сер Патрік голосно й похмуро мимрить. Б. Боннінґтон сміється й плескає ласкаво його по плечі). На добраніч. На добраніч! На добраніч. На добраніч. (Сам до себе проказує, заходячи в готель).
Усі інші тим часом ідуть просто. Ріджон і сер Патрік відстають і лишаються самі. Ріджон у глибокій задумі підходить до сера Патріка.
Сер Патрік. Ну, добродію, рятівнику людського життя, кого ж із них? Ту чесну, неповинну людину Бленкінсопа чи розпутного негідника артиста, га?
Ріджон. Ну, це не такий легкий випадок, щоб його судити, правда ж? Бленкінсоп — чесна, порядна людина, але яка з нього користь? Дюбеда ж розпутний негідник; але він геніальне джерело прекрасних, виборних і цінних творів.
Сер Патрік. А яким джерелом він буде для тої бідної нічим не винної його дружини, коли вона довідається, хто він такий є?
Ріджон. Це правда. їй життя стане пеклом.
Сер Патрік. А дозвольте вам сказати так. Припустімо, що вам запропонували б такий вибір: обстоювати таке життя, щоб були всі картини погані, а чоловіки й жінки гарні, чи навпаки — так, щоб усі картини були гарні, а чоловіки й жінки погані. Що б ви вибрали?
Ріджон. Це до чорта важке питання, Педді. Картини до того прекрасні й милі, а добрі люди такі з біса неприємні й лихі, що я, справді, не можу відразу сказати, що я волів би.
Сер Патрік. Ну, ну! Ніяких викрутасів мені не треба. Я надто старий для того, Бленкінсоп не з такого ґатунку добрих людей, і ви це знаєте.
Ріджон. Було б простіше, якби Бленкінсоп міг малювати картини Дюбеда.
Сер Патрік. І простіш було б, коли б Дюбеда мав хоч трохи чесности Бленкінсопа. Світ створено не за вашим рецептом, мій друже: ви мусите сприймати його таким, яким він є. Ви повинні вибирати поміж Бленкінсопом та Дюбеда. Вибирайте ж чесно.
Ріджон. Ну, буду чесний, як могтиму. На одну шальку я покладу ті всі фунти, що їх напозичався Дюбеда, а на другу — всі ті півкрони, що їх не хотів позичати Бленкінсоп.
Сер Патрік. А ви зніміть з шальки Дюбеда всю ту віру, яку він зруйнував, а на шальку Бленкінсопа додайте всю ту віру, яку він справдив, і ту честь, яку здобув.
Ріджон. Ну, ну, Педді, прошу вас без такої нісенітниці: я надто скептично настроєний для того. Може, світ покращає, коли всі поводитимуться так, як Дюбеда, а не як Бленкінсоп.
Сер Патрік. Тоді чому ви не поводитесь, як Дюбеда?
Ріджон. О, це вже ви мене б’єте. Це певна спроба. Так, тут дилема. Це є дилема. Бачите, тут є одне ускладнення, за яке ми й не згадували.
Сер Патрік. Що саме?
Ріджон. Ну, коли б я допустився, щоб Бленкінсоп помер, то принаймні ніхто не може сказати, що я це зробив тому, що хотів побратись з його дружиною.
Сер Патрік. Ну, й що з того?
Ріджон. А коли я допущуся, щоб помер Дюбеда, я поберуся з його дружиною.
Сер Патрік. А може, вона ще не захоче вас.
Ріджон (самовпевнено хитає головою). Я маю дуже добрий нюх на такі справи... Я знаю, коли жінка цікавиться мною. А вона саме й цікавиться.
Сер Патрік. Ну, інколи людина вибирає краще, а інколи й гірше. Найліпше було б вилікувати їх обох.
Ріджон. Не можу. Тут я обмежений. Я можу стиснутись для одного хворого, але не для двох. Мушу вибирати.
Сер Патрік. Ну, тоді мусите вибирати так, ніби жінки й зовсім не існує, — так ясніше.