Вибрані твори. Том III
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2010
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-4-8
- Переводчик: за ред. Владислава Носенка
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том III». Краткое содержание книги:
М-с Дюбеда. Вам платня за пораду?
Ріджон. О, я й забув про це. Ну, ми замовимо, щоб за ввесь курс, включаючи й лікування, написали з вас дуже гарну картину.
М-с Дюбеда. Ви дуже великодушний. Дякую вам. Я знаю, що ви його вилікуєте. Бувайте здорові!
Ріджон. Ми вилікуємо його. Бувайте здорові. (Тиснуть руки). Між іншим, ви ж знаєте, що туберкульоз заразний. Я сподіваюсь, ви дотримуєтесь запобіжних заходів.
М-с Дюбеда. Я ледве й не забула. До нас ставляться в готелях, мов до прокажених.
Еммі (в дверях). Ну, моя люба, ублагали його?
Ріджон. Пильнуйте дверей і тримайте язик за зубами.
Еммі. Добре діло зробили, що прийняли. (Виходить разом із Дюбеда).
Ріджон (сам). Платня за пораду. Лікування ґарантоване. (Глибоко зітхає).
Дія друга
По обіді, на терасі ресторану «Зірка й Підв’язка» в Річмонді. Безхмарна літня ніч; тиші ніщо не порушує, тільки коли-не-коли здаля доходить затяжний гудок потяга та з Темзи на долині ритмічний плеск весел. Обід скінчили. З восьми стільців три порожні. Сер Патрік сидить на чільному місці за столом, спиною до краєвиду, поруч Ріджона. Два стільці проти них порожні. Праворуч від них один стілець вільний, а на другому дозвільно розлігся Б. Боннінґтон і блаженно ніжиться в місячному промінні. Ліворуч сидять Шуцмахер та Валпол. Вхід до готелю праворуч від них, позад Б. Боннінґтона. П’ятеро чоловіків мовчки смакують каву й сиґарети, добре пообідавши та випивши вина.
Входить місіс Дюбеда, одягнута й закутана в дорогу. Всі чоловіки встають, окрім сера Патріка; але вона сідає на один із вільних стільців у кінці столу поблизу Б. Боннінґтона; чоловіки й собі сідають.
М-с Дюбеда (входячи). Луї зараз буде тут. Він повів доктора Бленкінсопа до телефона. (Сідає). О, мені дуже шкода, що ми повинні від’їздити. І так шкода цієї прекрасної ночі. Ми так чудесно розважались.
Ріджон. Я не думаю, щоб зайвих півгодини могли б особливо пошкодити містерові Дюбеда.
Сер Патрік. Слухайте сюди, Коллі, ні, ні, нічого цього не вигадуйте! Забирайте вашого чоловіка додому, місіс Дюбеда, й вкладайте його в ліжко до одинадцятої години.
Б. Боннінґтон. Так. так. Лягати в ліжко до одинадцятої години. Цілком слушно, цілком слушно. Шкода розлучатись з вами, моя мила пані, але веління сера Патріка — то закон з... є... Тіра й Сідона.
Валпол. Дозвольте вам запропонувати свою машину — вона одвезе вас додому.
Сер Патрік. Ні! Соромно вам, Валполе. Нехай мотор одвезе містера й місіс Дюбеда на станцію; з них цілком досить і стільки — проїхати вночі відкритою машиною.
М-с Дюбеда. О, я певна, що потягом краще.
Ріджон. Ну, місіс Дюбеда, ми провели найприємніший вечір?
Валпол. Наприємніший вечір.
Б. Боннінґтон. Прекрасний, чарівний, незабутній!
М-с Дюбеда (спалахнувши полохливою тривогою). Якої ж ви думки про Луї? Чи, може, я недоречно поспитала?
Ріджон. Недоречно! Ну, ми всі ним зачаровані.
Вілпол. Захоплені.
Б. Боннінґтон. Найбільшим щастям було його зустріти. Це для нас честь, справжня честь.
Сер Патрік (бурчить).
М-с Дюбеда (швидко). Вам він, мабуть, не подобається, сер Патріку?
Сер Патрік (обережно). Я дуже захоплений його етюдами, пані.
М-с Дюбеда. Так. Але я хотіла...
Ріджон. Ви поїдете цілком щасливі. Він гідний того, щоб його врятувати. Він мусить і буде порятований.
Міс Дюбеда встає й зітхає з захопленням, полегшенням та вдячністю. Всі чоловіки також встають, за винятком сера Патріка та Шуцмахера, й підходять до неї з запевненнями.
Б. Боннінґтон. Напевне! Напевне!
Валпол. Лікування не становить справжніх труднощів, коли відомо, що треба робити.
М-с Дюбеда. О, чим я можу вам віддячити? З цього вечора нарешті я можу почувати себе щасливою. Ви не можете собі уявити, що я зазнала.
Вона сідає, плачучи. Гурт чоловіків намагається її заспокоїти.
Б. Боннінґтон. Моя мила пані! Не треба, не треба! (Вельми переконливо). Та не треба, не треба ж!
Валпол. Та ви не зважайте на нас. Сльози — це річ корисна.
Ріджон. Ні, не плачте. Вашому чоловікові буде краще, як він знатиме, що ми про нього говорили.
М-с Дюбеда (швидко опановує себе). Ні, справді, не треба. Будь ласка, не зважайте на мене. Який славний обов’язок бути за лікаря. (Вони сміються). Не смійтесь. Ви й не знаєте, що ви зробили для мене. Я ніколи аж до сьогодні не знала, що мені загрожувало, страшенно я всього боялась. Я й сама не зважувалась розбиратись у цьому. І тільки тепер мов гора звалилась з плечей, бо я все зрозуміла.
Виходить з готелю Луї Дюбеда в пальті, шия закутана шарфом. Це худорлявий молодий чоловік двадцяти трьох років, фізично ще недорозвинений, вродливий, хоч не розпещений. В нього бірюзово-сині очі, і звичка дивитися всім просто в обличчя та його щира посмішка — дуже принадні. Хоч він і нервовий, і дуже вразливий, і спритний, однак зовсім не соромливий. Він молодший за Дженніфер. Ставиться до неї охоронно, як звичайно це буває. Лікарі зовсім не заважають йому: ні поважні літа сера Патріка, ні величність Блумфілда Боннінґтона, очевидно, анітрохи не діють на нього; він природний, як кішка: він рухається серед людей як більшість людей рухається серед речей, хоч навмисно тримає себе в даному разі так, щоб подобатись товариству. Як і всі люди, що можуть покладатись на свої сили, він у товаристві мила людина; а його артистична здібність вражати уяву викликає довіру до його всіляких якостей та здібностей, однаково, чи він їх має, чи ні.
Луї (за кріслом Ріджона натягує рукавичку). Ну, Джінні-Ґвінні, машина вже чекає.
Ріджон. Навіщо ви дозволяєте йому псувати ваше прекрасне ймення, місіс Дюбеда?
М-с Дюбеда. О, для урочистого моменту я — Дженніфер.
Б. Боннінґтон. Ви нежонатий; ви не розумієте таких речей, Ріджоне. Гляньте на мене. (Дивляться одне на одного). Я також маю два ймення. В моменти родинного лиха я просто Ралф. Але коли в домі засяє сонце, я тоді — Бідді-Дідлі-Демкінз. Таке вже шлюбне життя! Містере Дюбеда, чи міг би я попросити вас зробити мені ласку, перш ніж ви нас залишите? Чи не підпишетесь ви під тим етюдом, який ви намалювали з мене на цій картці меню?
Валпол. Так. І мені також, коли ви будете такі ласкаві.
Луї. Будь-ласка. (Сідає й підписує картки).
М-с Дюбеда. А докторові Шуцмахерові ти не підпишеш, Луі?
Луї. Боюсь, що докторові Шуцмахерові не подобається його портрет. Я його порву. (Він перехиляється через стіл, щоб дістати картку меню в Шуцмахера, й збирається її порвати. Шуцмахер не подав й знаку невдоволення).
Ріджон. Ні, ні. Коли Луні не хоче, я візьму його.
Луї. Для вас я підпишу її з приємністю. (Він підписує її й подає Ріджонові). Я щойно зробив невеличкий нарис річки вночі — вийшло ніби не погано. (Показує кишеньковий альбом). Я хочу назвати його «Сріблястий Дунай».