Гора між нами

Мушу зізнатися, що це не перша моя книжка після того, як вийшла «Де закінчується річка». У моєму блогу можна знайти інформацію про те, яким було моє життя між тими двома публікаціями. Скажу, що, коли твою книгу не беруть у видавництві, це важко… Наче народив дитину, а лікарі хитають головами й кажуть: «Е, ні. Це нікуди не годиться. Відправляємо назад».

Рукопис тепер радше схожий на автівку, яка стоїть на цеглинах у гаражі: ти знімаєш із неї усе, що тільки можеш. І ті частини нині живуть на сторінках, які ви щойно перегорнули. На щастя, відмова не стала кінцем мого письменницького життя, і ви тримаєте в руках мою нову книжку, за що я дуже вдячний багатьом людям.

Стейсі Крімер. Дякую тобі за твою участь у моїй праці, розвитку та кар’єрі. Навіть у найважчі часи. Бажаю тобі успіху з твоїми новими проектами — ти на це заслуговуєш.

Майклові Пальгону. Якщо брати до уваги всі торішні події, ти запросто міг рубонути мої швартови та відправити у вільне плавання. Не знаю, чи думав ти про це, але я точно думав. Так що дякую тобі за тиху пристань.

Усім неймовірно талановитим людям із «Бродвей і Рендом Гауз» — Даяні Сальваторе, Кетрін Поллок, Рейчел Рокікі, Лінді Каплан, усім працівникам відділу роботи з закордонними видавцями, а також усім, кого я не знаю, але хто допомагав продавати мою книжку. Без вас мене тут не було б, отож ми з Крісті неймовірно вам усім вдячні.

Крістіні Прайд. Дякую тобі за твою терплячість і гостре око, а також за те, що захищала мене. Я знаю, як тяжко долучитися до проекту посеред роботи — наче застрибнути на поїзд на повній швидкості. Ти чудово стрибаєш. Дякую тобі за твою працю!

Л. Б. Нортону. Я радий, що ти повернувся — і дякую тобі. Уже вп’яте. Працювати з тобою — саме задоволення. Дякую тобі за все, що ти зробив задля того, щоб мої думки нарешті опинилися на папері й інші люди теж могли мене зрозуміти. І ти мав рацію: я написав «буквоїд» з помилкою.

Біллові Джонсону. Коли я почав писати цю книжку, я зателефонував найбільшому любителеві пригод, якого тільки знав, — Біллу Джонсону. Ми з ним разом полетіли в Юту та провели тиждень в одному з найбільш диких місць. Він примудрився завести мене туди та вивести звідти живим. Коли я попросив його про це, він якраз сидів у кабінеті, споглядаючи графіки падіння ринку. Із півсекунди (поки завантажувалася сторінка в Інтернеті) він думав, а відтак просто сказав: «Добре». Таких друзів у житті буває мало. Дякую тобі. Ти довів, що ти надзвичайно міцний горішок — отож-бо не вір нікому, хто вважає інакше. Ти ніколи не здаєшся, якщо тільки хтось не приносить каву, тістечко чи щось приємно прохолодне — і навіть тоді ти лише береш паузу, а потім і далі робиш свою справу. У тебе чудовий легкий сміх — а це рідкісний дар, яким ти щедро ділишся. Ти завжди будеш дорогим гостем коло мого вогнища, друже. Особливо якщо маєш із собою свій лук для розведення вогню, джет-бойл і френч-прес.

Крісу Фірбі. Років десять тому, коли я був лише звичайним мрійливим хлопцем із Джексонвілля (хоча тут мало що змінилося), який з усієї сили намагався домогтися, щоб його рукопис хтось прочитав, а може, й надрукував. І тоді підстаркуватий бейсболіст із хорошою подачею прочитав моє твориво та запропонував представляти мої інтереси. Відтоді вийшло вже десять книжок. І тому саме ця присвячується тобі. Ти цього вартий. І не тільки за твою роботу, а й за твою дружбу, за мудрі поради, за багато пройдених разом зі мною кілометрів та прожитих мрій. Крісе, ти просто чудова людина.

Крісті. Колись я запропонував: «Біжімо зі мною». І ти побігла. Відтоді ти — пристань мого серця.

До читача