Гора між нами

Тут тихо. Так тихо, що починаєш чути тишу. Якщо прислухатися, навіть сніг видає звуки. Свої, особливі звуки. Десь у минулому, в аеропорту, я познайомилася з чоловіком, якого тепер знаю як Бена Пейна, і він одразу сподобався мені. І не дивно — він вродливий. Але насправді він привернув мою увагу не зовнішністю. Ні, чимось іншим. Чимось, до чого кортить доторкнутися — чи, може, хочеться, щоб воно доторкнулося до тебе. Чимось ніжним, теплим та цілісним. Я не знаю, як це назвати, але знаю, що воно є. І я чую це, коли він говорить у диктофон. Я часто слухала його вночі: він думав, що я сплю, але насправді я прикидалася лише для того, щоб почути його голос — як він говорить до тебе та з тобою.

До мене ніхто і ніколи так не говорив. І мій наречений також. Звісно, Вінс добрий, але він не такий, як Бен. У Бена є щось таке, у що хочеться зануритися з головою. Так-так, я пам’ятаю, що говорю про твого чоловіка, і можу тебе заспокоїти: протягом усього часу, що ми тут, він поводився як справжній джентльмен. Правда. Спочатку це мене навіть діткнуло, але потім я зрозуміла, що його поведінка пов’язана саме з отим, про що я кажу. Пов’язана з тобою. У нього це десь глибоко в генах… і мабуть, щоб його позбавити цього, доведеться його вбити. Я ніколи з таким не здибувалася. Це найщиріша річ, яку я тільки відчувала. Про це не говорять у кіно та книжках. Про це не пишуть у газетних колонках. Ночами я лежала, слухаючи, як він говорить, як він ділиться з тобою тим, що в нього на душі, як перепрошує за щось, чого я не знаю — і моє серце боліло, мені хотілося плакати від бажання мати те, що має Бен до тебе.

Звісно, я не кажу тобі нічого, про що ти не знала б, але ж він говорив, що ви розійшлися… Отож я, мабуть, просто хочу сказати тобі, що він кохає тебе так сильно, як тільки здатна кохати людина. Я взагалі не уявляла, що таке кохання буває. Однак тепер я його бачила, я його чула та відчувала, я спала поруч із ним — і якщо ти не хочеш його, то що ж він робитиме з таким коханням?

Я писала тисячі уїдливих статей про кохання, закликаючи показати мені бодай одного такого Бена. Але насправді я пишу саме для того, щоб захиститися від пережитого болю. Саме для цього я і прошу когось показати мені справжнє кохання, за яке можна померти, ба навіть більше — жити, — щоб пересвідчитися, що цього не існує.

Він не розповідає мені подробиць та тримає всі таємниці при собі. Проте він казав, що ви посварилися. Бо він сказав щось не те. Я чимало про це думала, але ніяк не можу збагнути: які ж такі жахливі слова можна вимовити? Що він накоїв? Що такого він міг зробити, щоб утратити твоє кохання? Якщо буває таке кохання, якщо Бен дарує таке серце комусь… то я навіть не знаю, що ж такого не можна пробачити? Чого неможливо забути?

У цьому світі чи в іншому… але я теж хочу мати таке кохання.

На цьому запис закінчився, я встав, збираючись піти, але Рейчел схотіла, щоб я залишився. Загалом вона ніколи й не хотіла, щоб я йшов. Я багато разів казав, що волів тоді повернутись, але виявилося, що пробачити самому собі важче, ніж здається.

Може, щось змінилося в мені, а може, у ній, але тоді я вперше від нашої сварки ліг та лишився спати поруч зі своєю дружиною, і сльози текли з моїх очей просто на її обличчя.

Розділ п’ятдесятий