Голубий Птах, названий син ірокезів
- Автор: Юрген Анна
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Л. Андрєєва
- Жанр: Приключения про индейцев
Электронная книга - «Голубий Птах, названий син ірокезів». Краткое содержание книги:
… XVIII століття. Між англійцями і французами точиться боротьба за панування в
Північній Америці. Все далі в ліси відходять індійці — корінне населення країни.
Герой повісті, Георг — син білого поселенця, — потрапляє в полон до індійців, які
всиновляють його. Голубий Птах — так назвали хлопця нові батьки — пізнає життя
червоношкірих людей, про яких білі завойовники говорили тільки зневажливо. Він бачить, що
індійці не заслуговують такої зневаги. Голубий Птах полюбив своїх нових батьків, зжився з
індійцями. Знову потрапивши в середовище білих поселенців, він не може примиритися з їх
хижацькими прагненнями, користолюбством, з усім їх життям, сповненим ненависті і
нетерпимості до людей іншої раси. І хлопець назавжди повертається туди, де він знайшов свій
справжній дім, — до індійців.
Автор цієї книжки — Анна Юрген, сучасна німецька письменниця (НДР) — працюючи над
повістю, спиралася на історичні факти.
Цей захоплюючий правдивий твір з задоволенням прочитають і діти і дорослі.
В Радянському Союзі повість «Голубий Птах» видається вперше.
Свинцевий град, який сипався з гори, не міг затримати потоки води. Вогняні стріли гасли так само швидко, як і спалахували. Боротьба між водою і вогнем тривала ще деякий час, а потім сяючі зірочки, що летіли з узлісся, більше не з'являлися.
Сонце стояло вже високо, і спека, яку не пом'якшувала навіть прохолода від озера, дедалі більше вгамовувала запал атакуючих. Нестерпно сяяла і виблискувала безмежна срібноголуба гладінь. З берега долинав різкий крик чапель і свист сивок, які не звертали уваги на постріли.
Раптом у повітрі знову замелькали вогняні стріли, але тепер вони сипалися вже на маленький будинок поруч з цитаделлю. У маленькому будинку нікого не було; жодна рука не піднялася, щоб врятувати його. Дрань жолобилась, то тут, то там її лизали вогняні язики, які зрештою злилися в бурхливе полум'я, що здіймалося високо в небо. Стіна цитаделі, віддалена не більше як на чотири кроки від будиночка, почала тліти. Вода, вилита з люків верхнього поверху, сичала і гасила жевріючі балки, проте Голубому Птахові здалося, що солдати гарнізону, мабуть, вижидали до останньої хвилини і тільки тоді опорожнювали відра. Напевне, в обложених був лише один колодязь, який поступово вичерпувавсь.
Але з бійниць без угаву палили з мушкетів: опір ще не зламано. Атакуючі припинили вогонь, і тиша знову оповила і луг, і берег.
З індійської сторони пролунав голос. Як не прислухався Голубий Птах, проте нічого не зрозумів. Невимовне хвилювання оволоділо ним: з люка верхнього поверху долинула відповідь. Хлопець ледве стримав себе, щоб не підскочити — він почув звуки англійської мови:
— Чи є перекладач?
— Що він каже? — запитав Димний День.
Хлопець переклав. Він не помітив, що позад дядька до них підповз головний вождь.
— Вийди вперед і дай відповідь!
Голубий Птах підвівся і виступив на луг.
— Я говорю по-англійськи.
— Запитай, що буде з нами, коли ми здамося.
Голубий Птах голосно переклав це своєму дядькові. Настала довга пауза. Потім у відповідь прозвучав голос Димного Дня:
— Скажи, що вони врятують собі життя, якщо одразу ж здадуться, а якщо опиратимуться й далі, то ми всіх їх переб'ємо.
— Можна нам поговорити з вождями особисто?
Знову минув деякий час, перш ніж їм відповіли:
— Вожді згодні. Вони вийдуть білим назустріч аж до середини між узліссям та будинком, і там з ними поговорять.
Хлопець супроводив індійських посередників. Із обложеної фортеці вийшли двоє чоловіків. Їхні мундири були подерті, а в одного з них через перев'язку на руці просочувалася кров. По обличчях було видно, що вони дуже стомлені.
Вожді вдруге повторили сказане:
— Всі будете в безпеці, якщо здастеся одразу, — переклав Голубий Птах, та ще від себе додав: — Вам нічого не станеться. — Так і йому колись, під час купання в річці, говорила Малія.
Що вплинуло на англійців — чи дзвінкий голос хлопчика, чи, може, його світле і таке рідне волосся, що розвіяло сумніви? Англійці погодились, і гарнізон залишив будинок.
Індійці дотримали слова. Полонених повели на берег озера, де було чимало човнів: їх хотіли переправити в табір Понтіака на західному березі озера Ері, до Детройта.
Залишені будинки пограбували і підпалили, а саме індійське військо розійшлося.
Голубий Птах разом з дядьком пішли знов у напрямку Бобрової Річки. Хлопець ще довго бачив, як над лісом пливла темна хмара диму. Наче велике траурне знамено, повисла вона над землею. Так, траурне. Не тому, що дядько й надалі мусив носити воронячі пера (не було ж скальпів), а тому, що вирішальний наступ проти Детройта, головної фортеці англійців, провалився. Там командував Понтіак, і йому не вдалося застукати ворога зненацька. Всі інші торгові пункти здалися індійцям, а цей тримався. Нічого не дала й облога, що тривала довгі місяці. Ще до початку зими Понтіак змушений був сховати бойову сокиру.
Вийшло так, як казав батько: кров червоних племен пролилася марно, а англійці залишилися. Червоні мундири справді набагато просунулися вперед.
Ліс знову одягнувся в літні шати. Совиний Струмок, стомлений довгим шляхом, що пролягав через ліси і луки, повільно ніс свої води до Бобрової Річки. На полях, під палючим сонцем, він перетворивсь у вузеньку канавку; лише на заворотах під вербами і кущами ліщини виблискували глибокі затоки, де гралися і купалися діти Довгої Хати.
Голубий Птах з задоволенням розтягнувся у чистій зеленуватій воді. Він лежав у прохолодній волозі і дивився на листяну покрівлю, на якій витанцьовували сонячні іскри.