Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Нудьга, на думку Гоголя, відволікає студентів від отримання гідного знання і навіть може наштовхнути на неправильні ідеї. Художні нарумянивания и подслащивания, на які Варні звертає увагу, були для Гоголя ефективним інструментом ідеологічного контролю. Коли лектор втрачає пристрасть, тогда самые священные слова в устах его, как-то: преданность к религии и привязанность к отечеству и государю, превращаются для них в мнения ничтожные (ПСС 8, 29). Гоголь має на увазі, що він використає свій артистичний талант у справі охорони ідеологічної правильності своїх майбутніх студентів та поваги до влади. Наприкінці статті Гоголь явно обіцяє виховати своїх студентів лояльними підданими:
…цель моя — образовать сердца юных слушателей той основательной опытностью, которую развертывает история, понимаемая в ее истинном величии; сделать их твердыми, мужественными в своих правилах, чтобы никакой легкомысленный фанатик и никакое минутное волнение не могло поколебать их; сделать их кроткими, покорными, благородными, необходимыми и нужными сподвижниками великого государя, чтобы ни в счастии, ни в несчастии не изменили они своему долгу, своей вере, своей благородной чести и своей клятве — быть верными отечеству и государю (ПСС 8, 39).
Ця пихата заява про наміри є реверансом у бік державної ідеології офіційної народності, гідним жестом, беручи до уваги той факт, що стаття була спочатку надрукована в уваровському Журнале та служила розширеним меморандумом у справі Гоголевого подання на посаду в Києві. Уваров та інший редактор/цензор насправді дали Гоголеві поради переглянути цю статтю, і майже всі ці поради Гоголь начебто врахував (ПСС 10, 294—295, 296). Гоголь вельми проникливо пояснює значущість офіційної народності як способу забезпечити лояльність підданих. Він присягається, що його викладання історії буде успішно протидіяти впливу легкомысленных фанатиков і минутного волнения, які можуть поставити молодь на шлях політичної опозиції. Беручи до уваги місію Київського університету для подальшої русифікації Правобережної України, небажаною політичною діяльністю, на яку натякав Гоголь, міг бути український сепаратизм. Стаття показує, що Гоголь розумів тогочасний політичний клімат і вимоги, які він міг визначити для себе як педагога на державній службі.
Стародавній Рим: паралелі з Російською імперією та козацькою Україною
В епоху Гоголя зв’язок між Римською та Російською імперіями міцно засів у російській культурі. Зростання імперської значущості у XVIII столітті породило масовані спроби артикулювати її національну велич і значення у світі. Порівняння з Римом виявилося улюбленим прийомом у цьому проекті. Згідно з дослідженням цієї проблеми, здійсненим Бером, тема Риму виникає знову (вочевидь, перегукуючись з попередньою ідеєю Москви як Третього Риму) в епоху Пєтра Першого, а до 1760-х років стає «національним міфом», який використовувався для вираження «націоналістичних і глобальних цілей»[150]. Цей міф продовжує поширюватись під час правління Єкатєріни Другої й особливо в контексті тривалих воєн Росії з Туреччиною та мрій захопити Константинополь/Стамбул для православ’я (і Росії). Бер цитує велику кількість фактів, що свідчать про важливість зв’язку Риму та Росії в культурі цієї епохи, починаючи з перекладів імперської історії Риму в російських історичних і політичних трактатах, панегіричній поезії, журнальних статтях і романах. Санкт-Петербург почав функціонувати в російській культурі як новий або північний Рим, поняття доречне для семіотики Пєтрового міста[151]. Н. Ф. Кошанський, чиї підручники з риторики використовували в імперських школах протягом XIX століття, вважав римлян найвищим авторитетом. У його підручниках були подані приклади з римської історії та елегійна поезія, яка допомогла укріпити значущість римської історії для кількох поколінь росіян[152]. Ідея Росії як нового Риму стала загальновідомою на початку XIX століття. Вона виникає, наприклад, як конкретне посилання в тексті Бєлінського у 1834 році (ССБел 1, 51).
150
Ibid., 10.
151
Iu. M. Lotman and B. A. Uspenskii, «Echoes of the Notion ‘Moscow as the Third Rome’ in Peter the Great’s Ideology», in The Semiotics of Russian Culture (Ann Arbor: Dept. of Slavic Literatures, Univ. of Michigan, 1984), 53—67, Пумпянский Л. В., «Медный всадник» и поэтическая традиция XVIII века, у Временник Пушкинской комиссии, том 4—5 (Москва: Изд. Акад. Наук СССР, 1939), 91—124.
152
Общая реторика (1818: 10-е издание 1849) та Частная реторика (1832; 7-е издание 1849) Ніколая Фьодоровича Кошанського виконували роль популярних підручників (Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона в 12 томах: биографии [Москва: Советская энциклопедия, 1991]. Див. також Monika Greenleaf, Pushkin and Romantic Fashion: Fragment, Elegy, Orient, Irony (Stanford, Calif.: Stanford Univ. Press, 1994), 59.