Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Рис. 24. Скіфські царські кургани кінця V— IV ст. до н. е.

Найбільша концентрація таких пам'яток простежується у двох регіонах східноєвропейського Степу — на території Прикубання і Ставропілля — Келермеські та Ульські кургани, курган біля хут. Червоний Прапор тощо, а також у Нижньому Подніпров'ї — кургани Чортомлик, Солоха, Козел, Огуз та ін.

Слід зазначити, що північнокавказькі та причорноморські пам'ятки відрізняються насамперед своєю хронологією — якщо перші датуються VII — початком VI ст. до н. е., то другі — IV ст. до н. е. Це й зрозуміло, оскільки «царські» кургани Північного Кавказу припадають на часи найвищого розквіту «царства Ішкуза» і завдячують своїми скарбами грабіжницькій політиці скіфів у Закавказзі та Передній Азії. Кургани ж сучасного українського півдня датуються періодом найбільшої могутності північнопричорноморської Скіфії, що ґрунтувалася на жорстокій експлуатації землеробських племен Середнього Подніпров'я.

Ця обставина досить важлива для розуміння самої природи скіфських кочових об'єднань, оскільки вона підтверджує, що однією з найголовніших їх функцій мала бути підтримка відносин панування і залежності, які складалися між скіфами й підкореними народами. Проте це не може бути однозначним доказом на користь існування у скіфів державних утворень, бо такі відносини могли виникати не тільки у межах політичних, а й додержавних структур. Тому розглянемо питання про характер влади у кочових скіфів.

Одна з особливостей реалізації влади у межах скіфського об'єднання була пов'язана з його тричленним поділом, законність і сталість якого обґрунтовувались діями легендарного першопредка скіфів Таргитая, що розділив свою землю поміж своїми трьома синами — Ліпоксаєм, Арпоксаєм і Колоксаєм. У реальному житті тричленний поділ скіфського суспільства пронизував усі його сфери, передусім воєнно-адміністративну, адже на три частини поділялося скіфське військо, на чолі якого стояли три царі, що походили з одного правлячого роду. Один з них мав верховну владу.

Поділ війська на три частини був дуже поширений у давнину та в середні віки. Якщо брати до уваги лише кочовиків, то подібна військова організація була, зокрема, зафіксована практично в усіх тюрко- і монголомовних народів. Складання цієї структури пов'язане із розкладом первісного суспільного ладу. Майнове розшарування призводило до соціально-економічної диференціації між родами, виокремлення знатних і правлячих родів. Їх панівне становище закріплювалось обмеженням воєнних функцій лише за певними родоплеменними підрозділами[320].

У кочовиків за такою схемою будувалися зв'язки усередині великих племенних союзів та конфедерацій. Так формувалася основа — дві нерівноправні частини («крила») майбутньої тріадної структури. Із виокремленням «центру», цієї найпривілейованішої частини населення, тричленна організація набула своєї завершеної форми. У багатьох випадках завершення цього процесу відбувалося унаслідок підкорення чужорідних груп кочового населення, яким призначалося особливе місце («крило») у межах нового об'єднання. Ідеологічно єдність цих новоутворень спиралася на штучно вироблене легендарне генеалогічне дерево, що виводило різні за походженням групи кочовиків від спільного родоначальника і закріплювало «законність» нерівноправних відносин, що виникли у межах об'єднання, шляхом зіставлення їх із головною та боковими його гілками. Є всі підстави вважати, що саме таким чином сформувалася й скіфська тріадна організація, яка виникла унаслідок підкорення протоскіфами місцевого кіммерійського населення Східної Європи.