Тварина, обдарована розумом

— Він зараз знову штурмуватиме, — мовив Севілла. Майкл глипнув на Севіллу й побачив, що обличчя того зморщилося.

— Я радий, що не забув оббити ворота, — докинув Севілла і помітив», що руки його тремтять, тому й сховав їх до кишень. — Однак побоююся, аби він не забився.

Арлетта не зводила очей з Севілли, вона достеменно знала, що коїлося в нього на серці, й тієї миті, коли він ховав руки в кишені, їй забаглося обхопити руками його голову й пригорнути її до своїх грудей.

— Сподіваюся, — озвалася Сьюзі з деяким сумнівом у голосі, — що Фа вміє розподіляти свої удари.

— Напевно, — відказав Севілла. — Але на нього чекає дуже небезпечна мить, коли він збагне, що нічого не може вдіяти з перегородкою.

Пітер закліпав очима, глянув на Сьюзі й мовив:

— Ви вважаєте, що він міг би навмисне забитися через те, що втратив Сьюзі?

— Ви хочете сказати — Бессі? — перепитала Арлетта, усміхнувшись.

— Так, звичайно, Бессі. Який я дурень!

— Я не знаю, в який спосіб можна зарадити йому, аби він не забився, — сказав Севілла. — Здається, я граюся його життям.

— Невже ви шкодуєте, що граєтеся його життям? — несподівано озвалася Лізбета з такою злобою в голосі, що Севілла аж здригнувся.

Професор націлився сказати щось, але передумав і замовк, заклякши на місці, тримав руки в кишенях і стежив за Іваном.

— Ви не відповіли на моє запитання, — сказала Лізбета.

— Мені не подобається ваш тон, — мовив Севілла, не відводячи очей від Івана. — Ось чому я не відповів. А зараз, — сказав він зовсім тихо й махнув злегка рукою, ніби відгонив од себе муху — я буду вам вдячний, якщо ви замовкнете, мені треба зосередитися на експерименті.

— Ви наказуєте, мені замовкнути? — невдоволено перепитала Лізбета.

— Я висловився зовсім не так, — сказав Севілла, — однак, коли ви хочете знати мою думку, то це майже те ж саме.

— У такому разі мені нема чого більше тут робити, — відказала Лізбета, круто обернувшись на закаблуках.

— Ви перебуваєте на службі, — нагадав їй Севілла.

Він говорив спокійно, не підвищуючи тону, але його голос хльоскав, мов батіг.

— Я більше не на службі, — кинула Лізбета через рамено. — І прошу звільнити мене.

— Оскільки я не погодився, ви не звільнені від своїх обов’язків.

— А ви погодитесь? — запитала Лізбета і обпалила Севіллу лютими очима.

— Напишіть заяву, — відповів той крижаним голосом, — тоді дізнаєтеся про моє рішення.

— Яке лицемірство! — обурилася Лізбета.

Дівчина відвернулася від нього й пішла геть. Севілла кинув погляд на її атлетичні плечі й тяжко зітхнув. Лізбета зникла, як зникають актори зі сцени. Це сталося дуже швидко й надто рано, але зараз, коли все владналося, відчув полегшення.