Тварина, обдарована розумом
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Переводчик: Григорий Николаевич Филипчук
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Тварина, обдарована розумом». Краткое содержание книги:
– І ти туди гнеш!
Сьюзі зиркнула на Пітера, відтак висмикнула свою руку з його й стала навколішки на піску.
— Ніщо не дає тобі підстав таке казати, — розгнівано зауважила вона.
Пітер насупив брови й відвернувся.
— То був лише жарт, — збентежено й роздратовано мовив він.
— Так, — сказала Сьюзі. — Хіба не можна розмовляти трохи серйозніше?
— Чудово! — вигукнув Пітер неврівноваженим тоном. — Говоритимемо серйозно. Хто почне?
— Я, — озвалася Сьюзі.
Всі змовкли. Сьюзі підвелася, сіла між парубками й обвила руками свої ноги. Пітер стиснув губи й пильно дивився на обрій.
— Майкле, — звернулася до нього Сьюзі, — уяви, що ти не з’явишся на призовний пункт. Чим ти ризикуєш?
— П’ятьма роками в’язниці й десятьма тисячами доларів штрафу.
— Практично, ти жертвуєш своєю кар’єрою вченого.
— Так.
— Яка з цього користь?
— Я засвідчую, що в’єтнамська війна несправедлива.
— Вважаєш, що це свідчення багато важить?
— Авжеж, гадаю, що багато. Людей завжди вражає те, коли вони бачать, що людина згоджується сісти до в’язниці, аби відстояти свою точку зору.
— Чи неправда, трохи театрально? — спитав Пітер.
— Театральність дає ефективність. Сьюзі роздратовано кивнула головою.
— Залишімо цей бік справи. В кожнім разі, він дріб’язковий і другорядний. Майкле, — говорила вона, — ти вирішив остаточно?
— У принципі я вирішив остаточно, лише вагаюся щодо дати.
— Чому?
— Коли я відмовлюся від своєї посади, вчиниться жахливий галас, а я не хотів би завдати шкоди Севіллі. Було б ліпше, коли б він досяг успіху в експерименті з Іваном. Адже тоді він стане таким відомим і поважним, що я зможу робити все, що мені заманеться, й скандал не зашкодить йому.
— Чи розповідав ти про свій намір Севіллі?
— Ні. Севіллу зовсім не хвилює В’єтнам. Але гадаю, що пізніше, коли я опинюся у в’язниці, він замислиться глибше.
– І тоді він підтримає твою точку зору?
— Сподіваюся, що так. Звісно, якщо я вибрав собі в’язницю, то лише для того, щоб довести, переконати. І не тільки Севіллу. Проте мушу сказати тобі, що нікого в світі я не хотів би так переконати, як його.
— Чому його більше, ніж інших?
— Бо він — людина, сповнена внутрішнім світлом. — Майкл ніжно додав півголосом: — І тому, що я дуже люблю його.
— Як на твою думку, — запитала Сьюзі, — чому Севілла байдужий до цих проблем?
— Він нічого не знає про них.
— Гадаю, — озвався Пітер, — що його незнання світу, в якому ми живемо, також фантастичне.
— Прошу тебе, замовкни, — обірвала його Сьюзі.
— Я цитую Майкла. Я добре засвоїв його урок.
— Я не давав тобі уроків.
— Отаке! Аж з трьох пунктів. З моральним висновком.
— Пітере! — втрутилася Сьюзі.
— О’кей, — вигукнув Пітер, відвернувши голову. Він проковтнув слину й байдужим тоном додав:
— Отже, я більше не потрібен тут, піду купатися.
І, схопившись на ноги, підбіг до берега моря й кинувся назустріч хвилі.
За якусь мить Пітер виринув і поплив у відкрите море. Пливти й пливти б отак, аж доки не вичерпаються сили. А відтак каменем піти на. дно, роззявити рота, хвильку побути в агонії й усьому край. Ще хвилину тому він був такий щасливий і раптом усе втратив. О, йому вже й думати не хотілося. Вода огортала його тіло, він вдихнув повітря й, самохіть перебираючи руками, плив далі. Та ніяк не міг розвіяти смуток. Він усе втратив, усе. Почував себе самотнім і покинутим, мов той собака без господаря. Уявилися очі Сьюзі, що втупилася в нього. «Замовкни, Пітере!»- це мовби вона дала йому ляпаса. Пітер відчував силу в м’язах і плив дуже швидко, хоча тіло було водночас розм’якле й кволе. Із соромом стримував жагуче бажання заплакати, та раптом гнівно подумав: «Навіщо ж мені клопотатися про В’єтнам і війну? Що з того, коли б я сів до в’язниці? Хто я такий перед лицем Сполучених Штатів і тих, хто ними керує? Сердешне цуценя, згоди якого не запитують і топлять у річці. Я втратив її, вона ненавидить мене». Від цих думок голова його мовби розвалилася навпіл, пронизував нестерпний біль, Пітеру здавалося, що він ціпеніє. Зібравши зусилля, він озирнувся. На березі стояли Майкл і Сьюзі, поряд з ними Севілла. Усі махали йому. Поява Севілли принесла йому полегшення. Молодик швидко поплив до берега. Збігали секунди. Хтось схопив його за руку, відтак за шию. Це — Сьюзі. Дівчина виринула з води, обличчям її котилися срібні краплини. Випроставшись на хвилі за двадцять метрів од берега, Пітер насилу махав своїми довгими ногами. Він тримав дівчину за руку, пильно роздивляючи її обличчя.