Тварина, обдарована розумом

Севілла. Хіба їй щось загрожує?

Адамс. Так. (Пауза). Прикро мені це казати: десь просочилася інформація. В Радянському Союзі дізналися про деякі ваші результати.

Севілла. Боже мій, я… Хіба це можливо? Вибачте мені… це приголомшливо.

Адамс. Сядьте. Я розумію вас.

Севілла. 1 а як це могло статися? Яке божевілля! Що саме в Радянському Союзі знають?

Адамс. Слухайте, розмовлятимемо про все по порядку. Дозвольте полишити ввічливість і поставити вам кілька запитань.

Севілла. Прошу. Ставте будь-які запитання. Я бажаю допомогти вам, чим тільки зможу.

Адамс. Я не хотів би, щоб ви образилися на мене. Ще раз запевняю вас, що дуже симпатизую вам.

Севілла. Я готовий відповідати вам.

Адамс. Що ж, почнемо спочатку. 12 червня ви доповідали Лоррімерові, що проект «Логос» досяг вирішального етапу: дельфін Іван перейшов од слова до речення. Водночас ви сказали, що двоє ваших працівників — Майкл Джілкріст і Лізбета Доусон подали вам заяви на розрахунок і ви погодилися. Мушу сказати, що тут ви допустили помилку.

Севілла. Згодившись відпустити їх?

Адамс. Так.

Севілла. Не розумію чому. Мій контракт дає мені право набирати й звільняти працівників на свій розсуд.

Адаме. Так, але ж бо то лиш умова контракту в цілому, а не того чи іншого параграфа. Контракт покладає на вас як на керівника відповідальність за таємність, якою повинен бути оповитий проект. Коли б ви повідомили про відставку двох ваших працівників перш як погодитися на це, ми змогли б влаштувати нагляд за цими двома особами.

Севілла. Я глибоко засмучений, але не подумав про це. Чи не підозрюєте когось із цих двох осіб? Може, хтось із них і розголосив таємницю?

Адамс. Ми підозрюємо всіх.

Севілла. Хочете сказати: всіх моїх працівників?

Адамс. Усіх, хто так чи інакше щось знає про успіх проекту «Логос».

Севілла. Мене також? Адамс. До певної міри, так. Севілла. Ви жартуєте. Адамс. Зовсім ні.

Севілла. Я… я признаюся, що не чекав такого.

Адамс. Прошу вас, сядьте. Хотів би, аби ви зрозуміли, що то мій обов’язок підозрювати вас, хоч як би я не симпатизував вам.

Севілла. До дідька вашу… Адамсе, це просто мерзенність! Я не знаходжу слів, щоб охарактеризувати цю…

Адамс. Мені дуже прикро, що ви сприймаєте це в такий спосіб. Ви пообіцяли відповідати на всі мої запитання, але якщо ви надто розхвилювалися й не готові до цього, то ми можемо відкласти нашу розмову назавтра.

Севілла. О, ні! Треба закінчувати її негайно.

Адамс. Що ж, коли ви цього хочете, я не тупцюватиму більше на місці Повернемося до фактів: десь просочилася інформація про проект «Логос». Запитання № 1: сприяли ви, безпосередньо чи посередньо, цьому просоченню?

Севілла Це запитання безглузде! Адамс. Мушу зауважити, що ви на нього не відповідаєте.

Севілла. Відповідаю: ні, ні й ні[28].

Адамс. Та сядьте ж, прошу вас. І повірте, що мені дуже прикро так допитувати вас. Але ж таке моє ремесло. Бачте, життя справді химерне: коли я вступав до університету, то мріяв стати видатним психологом, а не сидіти в кабінеті й ставити неприємні запитання великому вченому. Чи можу я продовжувати?