Тварина, обдарована розумом
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Переводчик: Григорий Николаевич Филипчук
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Тварина, обдарована розумом». Краткое содержание книги:
— Севілла розшукує нас, — мовила Сьюзі. — Він каже, що знайшов рішення. Хоче, щоб ми допомогли йому виготовити одне причандалля.
Сьюзі дивилася на нього лагідно і по-материнському усміхалася. Юнак пригорнувся до дівчини білявою головою й зажмурив очі,
Причандалля, що його вигадав професор Севілла, мало поділити навпіл круглий басейн, в якому жили Фа й Бессі. Севілла вирішив зробити його з дерева, щоб воно було міцне, залишити в ньому чималий отвір для воріт, що мали зачинятися за допомогою коловорота — мов заслона опускатися вниз. Товсті дерев’яні слупи, які правили за арматуру перегородки, замуровувалися в бетон, а сама перегородка з тридцятип’ятиміліметрової шалівки пригвинчувалася й прибивалася цвяхами до слупів. Оскільки й мови не могло бути, щоб на час будівництва перегородки випускати воду з басейну, Пітер надів скафандр і заходився працювати під водою. То була добра нагода для Фа погратися. Найбільше йому подобалося підпливати до Пітера й штовхати головою його в спину, від чого той втрачав рівновагу й падав на дно. Іноді Фа, завваживши, що Пітер пригвинчує шалівки, писком хапав його за руку, в котрій той затис ключа, й тримав її, відтак вдавав, що відпускає його, але як тільки Пітер намагався заворушитися, дельфін знову полонив його. Отак погравшись хвилин десять, Фа відпливав до Бессі й весело пересвистувався з нею. Бессі не брала участі в цих витівках, але віддалік розважливо стежила за грою Фа з юнаком.
– Її поведінка, — зауважила Сьюзі, — нагадує поведінку матері, яка гордо й поблажливо милується пустощами свого синочка.
Після цілого дня цих надокучливих жартів у воду опустили сітку. Боб і Майкл натягували її в такий спосіб, щоб відгородити Фа від Пітера. Дельфін відразу вступив у гру, всіляко прагнучи здолати перепону — прослизнути попід сіткою, незважаючи на грузила, що відтягували її вниз, або ж перестрибнути її. Напевне, він був би переможцем, коли б Бессі, лише вгледівши сітку, не втекла в інший край басейну, настирливо кидаючи тужливі оклики, й Фа негайно подався за нею, щоб утішити її. Здавалося, Бессі заціпеніла на місці, лише відкидала голову ліворуч та праворуч і злегка ворушила хвостом, видаючи пронизливий свист. Безперечно, сітка нагадувала їй про те, як її впіймали в морі. Ловля ця, очевидно, була надзвичайно тяжкою. Вона й спричинила невиправдану боязкість дельфінки в стосунках з людьми.
Коли поставили перегородку в басейні, приладнали ворота в пази, але не опускали їх униз. Коловорот підтримував їх угорі. Севілла знав, що дельфін не дуже охоче піде через вузький прохід — непокоїтиме згадка про мимовільне ув’язнення між двох скель або ж про невдалу битву в обмеженому просторі. Він врахував усе це й вирішив лишити великий отвір для воріт. Професор потурбувався також, аби з обох боків оббили перегородку й ворота скловатою, яку притримувала пластикова обгортка, прикріплена до дерева. Він передбачив, що Фа намагатиметься пробити перегородку ударами голови або ж, достоту кажучи, підборіддям. Севілла сконструював дуже міцну перегородку, аби вона могла витримати немилосердні таранні удари дельфіна. Адже одним таким ударом дельфін забиває акулу. Однак професор прагнув не допустити того, щоб Фа в гніві забився. Отож перегородка височіла на два метри над водою, й Фа не міг її перестрибнути, а пластикова обгортка на верхній частині перегородки все товщала й товщала. Севілла вважав, що Фа вдарятиметься без ризику об надбудову, втративши надію бути на другому боці басейну.
Однак Севілла недооцінив довіру Фа. Менш як за годину після встановлення перегородки дельфін пройшов через отвір, дбайливо приготовлений для нього, зробив коло в другій половині басейну й повернувся до Бессі. Вони неспокійно пересвистувалися, наче вона відмовлялася на його прохання пливти вслід за ним і цим прогнівила його. Дельфін знову проплив через отвір і, обернувшись, покликав Бессі, та однаково вона не відважувалася. Здавалося, він розсердився на дельфінку й кружляв у своїй половині басейну, не повертаючись до неї. Така поведінка Фа збентежила Бессі, й вона стала жалібно стогнати. Але навіть і тепер не могла перебороти свій страх.
Оскільки сердитий настрій у Фа не розвіювався, Севілла вирішив скористатися з цього й негайно розпочати експеримент. Він подав знак Майклові, той увімкнув коловорот, і ворота беззвучно опустилися вниз, зачинивши отвір: Фа й Бессі було розлучено. Севілла подивився на годинника й голосно сказав: «Чотирнадцять годин шістнадцять хвилин». Відтак заговорив знову з деякою урочистістю: «12 червня 1970 року, чотирнадцять годин шістнадцять хвилин». Подивився на своїх працівників: ті стояли в різних місцях над басейном, зосереджені й мовчазні.