Тварина, обдарована розумом

— Ну й що? — запитав Пітер. — Що всьому поганого? Майкл промовчав, а Пітер не вгавав:

— Що в цьому поганого?

— У цьому нічого поганого немає, — повільно відповів Майкл, — якщо війна, під час якої ми їх застосуємо, буде справедливою.

— А хіба вона не буде такою? — усміхнувся Пітер. — Хто навіяв тобі такі думки?

— Політичні обставини.

— Які політичні обставини?

— Пітере, — серйозно подивився на нього Майкл, — твоє незнання світу, в якому ми живемо, просто фантастичне. Тобі вбилася втямки та шляхетна Америка, що перемогла лютих нацистів і розгромила японських мілітаристів. — Помовчавши трохи, він сказав з прихованою огидою: — Нині агресори — ми. І якщо я кажу «нині», — повів далі він, — значить, я тільки так можу висловитися. По суті, американський експансіонізм зародився ще на початку століття. Я не повинен нагадувати тобі про наші війни проти Мексики та Іспанії.

— Вислухай, Майкле, — роздратовано промовив Пітер, — я не такий вже й темний у сучасних подіях, як ти гадаєш. Я хочу зробити поступку тобі: американська експансія, може, й справді одна з колонізаторських форм, але в такому разі вона, по-перше, неминуча; по-друге, ліпше, коли це будемо ми, ніж росіяни або китайці.

— Все це називається «політичним реалізмом», — озвався Майкл. — Саме цим реалізмом керувався Гітлер, коли прагнув завоювати Європу.

— Ти порівнюєш нас з Гітлером? Чи тямиш, які обурливі речі кажеш?

— Тямлю. Те, що Гітлер, не з такими вже великими можливостями, намагався зробити з відвертим цинізмом, ми, маючи необмежені засоби, здійснюємо в ім’я моралі.

— Це неминуче, — відказав Пітер, зачерпнувши в жменю піску й пропускаючи його між пальцями. — Ми — найбагатший, наймогутніший, найкраще озброєний народ, що досяг найбільшого технічного поступу.

— Це — не виправдання, — відрубала Сьюзі.

Якусь мить вони мовчали. Пітер подивився на Сьюзі, завагався й, проковтнувши слину, мовив:

— До того ж ми приносимо цивілізацію народам, за яких беремо на себе відповідальність.

— Нічого подібного ми не робимо, — обурено заперечив Майкл. — Ми садовимо на їхні голови кривавих диктаторів і тримаємо їх у злиднях.

— Злиднях? — іронічно запитав Пітер. — Здавалося, що ми їх напихаємо доларами.

Майкл знизав плечима.

— Долари йдуть керівникам, а народові дістаються злидні. Подивися, що коїться в країнах Латинської Америки. Простягаючи брудну руку до їхньої сировини й запруджуючи їх своїми товарами, ми нав’язуємо цим народам економічний застій.

А Пітер, ледь усміхаючись, зауважив:

— Майкл, ти говориш, мов комуніст.

Майкл пересмикнувся, розвів руки й з огидою кинув: