Тварина, обдарована розумом
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Переводчик: Григорий Николаевич Филипчук
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Тварина, обдарована розумом». Краткое содержание книги:
Фа перестав кружляти у своїй половині басейну, відпочив й знову кинувся, мов ядро, на ворота. Вони лише здригнулися в жолобках. Фа знову закружляв. Збігло кілька секунд, і Бессі з іншого боку перегородки почала своє тужливе благання. Фа випростався на хвостовому плавнику і в такий спосіб подався до берега басейну. Однак він, певне, зрозумів, що не зуміє перестрибнути перегородку, бо знову опустився у воду й, задравши вперед підборіддя, кинувся до воріт. Потім довго пересвистувався з Бессі, що здалося невеличким перепочинком, і втретє таранив ворота. Після десятого удару впевнився, що він не виламає воріт одним ударом, і вирішив боротися до знемоги. Він діяв методично, ні на мить не втрачаючи дивовижну холоднокровність.
— П’ятнадцять годин двадцять хвилин, — повідомив Севілла. — : Уже помад годину він гепає в ці ворота і не виглядає втомленим. Ми спостерігатимемо це ще довго.
Арлетта похитала головою.
— Мене одне приголомшує. Він реагує, мов розумна, істота, спокійно й розсудливо, а не як тварина, що потрапила в пастку.
— Я згоден з вами, — озвався Майкл. — Проте гадаю, що ви все ж таки переоцінюєте розум Фа. Людина вже давно зрозуміла б, що її силкування марні.
— Фа не може зрозуміти, — жваво відказала Сьюзі. — Адже він не знає, що таке ворота, не знає навіть, що таке дерево. Він уперше в житті опинився перед матеріалом, який йому цілком незнайомий. Чи може він собі уявити про ступінь його опору?
Севілла подивився на Сьюзі:
— Ви маєте слушність, Сьюзі. Як він може дізнатися про міцність дерева, не випробувавши її? Все ж таки я вірю: він зрозуміє, що йому несила побороти перепону.
— А як ми про це дізнаємося? — перепитала Сьюзі. — З його розгубленості, з його відчаю?
— Я цього боявся, але зараз моє побоювання набагато зменшилося. Мене вражає його спокій. Гадаю, ми дізнаємося про його усвідомлення марності боротьби після того, як він звернеться до нас по допомогу, — мовив Севілла.
Цієї ж миті Фа виставив з води голову й крикнув пронизливим голосом:
— Па!
Севілла, що стояв на іншому боці басейну, швидкими кроками ступив до Фа й, подавши рукою знак решті працівників, аби ті мовчали, схилився над водою.
— Фа, чого ти хочеш?
Збігла ціла мить, і відповідь вибухнула з незвичайною Силою, губне «б» випурхнуло силоміць, а «і» було довге, мов свист.
— Бі-і-і-і!..
Севілла знову легенько махнув правицею й мовчки стояв, прикипівши очима до Фа. Його матове обличчя зблідло, напружилося й зморщилося, краплі поту вилискували на чолі.
Фа одвів голову праворуч, відтак ліворуч, розглядаючи Севіллу, й з таким же вимушеним вибухом витис із себе:
— Бі-і-і-і!
Севілла мовчав. Фа, сплеснувши хвостом, наблизився до нього й, як тоді, коли тут ще не було Бессі, цілком виставив голову з води й поклав її на берег.
— Па!
— Так, Фа. — Став навколішки Севілла й погладив йому голову.
— Бі-і-і-і!
Севілла мовчав. Фа зміряв його одним оком, у якому таївся подив.
— Па!
— Так, Фа.
— Бі-і-і!
Севілла звів брови не відповівши. Фа раптом промовив:
— (Розу) мієш?
— Ні, — відповів Севілла.
Фа знову подивився на нього з подивом і, здавалося, зібрався з думками, відтак вимовив виразно, з паузами в одну десяту секунди між кожним словом:
— На дає Бі!
— Боже мій! — вигукнув Севілла стиха. Піт струмками котився в нього під пахвами, а руки в нього знову стали тремтіти. Він перепитав:
— На дає Бі?
— Розумієш? — спитав Фа пронизливим голосом.
— Так.
Фа прибрав голову з берега й відступив трохи назад, мовби хотів ліпше розгледіти співрозмовника.
— Слухай, Фа, — сказав Севілла.
— Слухаю, — відповів Фа.
Севілла зіперся рукою на борт басейну й промовив повільним, пронизливим і тремтливим голосом, ніби намагався наслідувати голос дельфіна:
— Фа розмовляє. — (Пауза). — На дає Бі ввечері.
— На дає Бі ввечері! — вигукнув Фа й знову ж повторив з нечуваною радістю: — Ввечері!
— Так, Фа, ввечері.
Фа висунувся з води, обернувся до перегородки й підбадьорливо просвистів. Бессі відповіла.
— Слухай, Фа, — мовив Севілла.
— Слухаю.
— Фа розмовляє. На дає Бі ввечері.
— Розумію! — одразу ж відповів Фа. Й весело докинув: — Фа розмовляє. На дає Бі ввечері.
Дельфін зупинився.
— Розумію! — вигукнув він і щосили плеснув хвостом по воді, оббризкавши і намочивши Севіллу. — Розумію! — повторив, тріумфально радіючи і виплигуючи з води.