Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » Таємниче полум'я цариці Лоани
Таємниче полум'я цариці Лоани - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Таємниче полум'я цариці Лоани

Электронная книга - «Таємниче полум'я цариці Лоани». Краткое содержание книги:

«Людей нагородили пам’яттю як тимчасовим напівзасобом, затичкою, бо для них час спливає дуже стрімко і що минуло — те минуло без вороття. А я мав привілею смакувати все з самого початку...» — так каже про себе Джамбатиста Бодоні на прізвисько Ямбо, шістдесятирічній букініст з Мілана. Він утрачає пам’ять після інсульту, не може згадати свою родину, минуле і навіть власне ім’я, та при цьому пам’ятає все, що колись читав. Щоб знайти втрачене минуле, Ямбо їде до маєтку, де проминуло його дитинство. Він шукає себе самого серед старих газет та книг, дитячих журналів та коміксів, та йому не вдається повернути спогади. Ямбо вже готовий припинити пошуки, та тут він знаходить... Але не будемо розкривати всіх таємниць, читач має розкрити їх сам, дійти до кінця, як, урешті-решт, дійшов до кінця Ямбо...
1 ... 56 57 58 59 60 61 62 63 64 ... 97
Перейти на страницу:

— Гадаю, не лише покійний старий пан, ваш дід, роками не зводив з Мерло очей. Багацько, ма’ть, було бажаючих залити йому не одну пляшечку в горлянку, і повірте, після такого нікому більше не закортить перейматися політикою.

То ось яким був насправді дідусь. Ця історія пояснює і покреслені статті, і дослухання до хвиль лондонського радіо. І очікування, коли «все розвернеться».

Я знайшов ще одну газету, датовану 27 липня. Святкувалося повалення режиму, а на шпальті було надруковане спільне, сповнене радості привітання від Демократично-християнської партії, Партії дій, Комуністичної партії та Італійської соціалістичної партії робітничої єдності і Ліберальної партії. Якщо я бачив це привітання раніше, а я бачив його поза всіляким сумнівом, то мав би зрозуміти, що позаяк вони спромоглися не заскніти і вижити, то, значить, ці рухи існували і за часів Муссоліні, тільки ховалися десь у підпіллі. Можливо, саме так я почав усвідомлювати, що таке демократія.

Серед іншого дід зберіг і сторінку з «Республіки Сало», що звалася «Народ Александрії» (оце несподіванка, навіть Езра Паунд[196] надряпав кілька рядків!). Видання рясніло злими карикатурами на короля, адже фашисти зненавиділи його не лише за те, що наказав ув’язнити Муссоліні і підписав перемир’я з союзниками, а що й тікав на південь і став до лав ненависних англо-американців. Ті ж таки карикатури нападали й на сина короля Умберто, що був наступником трону. Обоє родичів завжди пускалися навтьоки, здіймаючи за собою чималу хмарину пилу. Король на малюнках був малесенький, як карлик, а принц навпаки — довгий, як жердина. Звали їх не інакше як Прудконогий Коротун та Ельф-Потомок.

Паола казала, що я завжди дотримувався республіканських поглядів, і сприяли тому саме фашисти, що посадили нашого короля на трон Ефіопії. Як то кажуть, незбагненні шляхи Господні...

Я спитав Амалію, чи розповідав потім дід мені про приключку з олією.

— Аякже, наступного ж ранку, — відповіла вона, — щойно ви розплющили оченята, він уже сидів на постелі й розповідав, показуючи пляшечку. Був такий задоволений собою.

— А я що?

— А ви, пане Ямбо, й зараз перед моїми очима: плескали у долоньки і кричали: «Молодець, дідусю, ти крутіший за Ґудона».

— Ґудона? А це хто такий?

— Та звідки ж мені те знати? Але я чую ваш крик, ніби то було вчора.

Певна річ, ніякий то був не Ґудон, а Ґордон. Я бачив у дідовій помсті втілення бунту Гордона проти Мінґа, лихого тирана країни Монґо.

13. Бліда панянко

Я поринув у дідову пригоду з таким самим захватом, як читач поринає в історії з коміксів. Але в моєму «капличному» зібранні між серединою 1943-го і кінцем війни не було жодного випуску за цей відрізок часу, лише ті, що в 1945-му принесли з собою визволителі. Невідомо, чи то з середини сорок третього і аж до середини сорок п’ятого коміксів більше не випускали, чи то вони просто не доходили до Солари. А можливо, що після 8 вересня 1943-го я поринув у таку фантастичну круговерть, де мене зустрічали партизани, чорнобригадники, що приходили просто до нашої оселі, з’явились підпільні плакати, й усі ці події геть перевершили мої враження від коміксів. Може, саме у той час я став почуватися завеликим для дитячої літератури і став читати більш зрілі твори, як-от «Граф Монте-Крісто» чи «Три мушкетери».

Хай там як, але аж дотепер я не віднайшов у Соларі нічого, що міг би вважати моїм і лише моїм особистим. Я знайшов лише те, що колись читав. Так само, як і мільйони інших людей. Ось до чого зводилися всі мої розкопки: окрім історії про некрихку склянку і милої оповідки про дідову помсту (але дідову, а не мою), я не пережив нічого з власного дитинства. Я пережив дитинство цілого покоління.

Дотепер про більш-менш значущі речі я дізнавався лише з пісень. Тож я попростував до студії і знову ввімкнув свій програвач, обираючи пластинки безсистемно, навмання. Перша пісня, яка залунала з мого приймача, знову була про веселі безглуздя, що супроводжували бомбування:

Вчора зі мною сталася історія чудна. Коли гуляв я, до мене підійшов дивак І запросив до кафе на філіжанку кави. Його вигляд мене зацікавив. І от сиджу на белебні я, посьорбуючи каву, Та слухаю історію сумну, але цікаву: «Я знаю дівчину одну: обличчя миле і волосся золоте, Проте ніколи не насмілюсь їй сказати, що люблю, Тому що я не в змозі розгадати загадку одну... Моя бабуся Кароліна розповідала якось про любов, Як замолоду її краса студила хлопцям в серці кров. У ті часи далекі закохані поети писали їй вірші, Оспівували в них волосся чорніше ночі, вуста звабливі і щирі очі... Так як же можу я сказати про почуття свої коханій дорогій, Якщо у неї кучері золоті?

А от наступна була, безсумнівно, давнішою і надзвичайно сльозогінною, гадаю, під неї ще моя матуся ридма ридала:

Сусідка з п’ятого поверху, панночка бліденька, Нагадує мені тебе, моя маленька... Вже двадцять років, як я на чужині, І не минає жодної ночі, щоб я не мріяв про Неаполь, Проте найбільше я мрію про твої прекрасні очі! Мій милий, гортаючи потерту книжечку з латини, Вгадай, що побачила яволошки сині! Чому на очах моїх бринить сльоза? Хтозна... Хтозна, чому для коханих розлука — це тяжкая мука?

А що ж я? Мої комікси підказували, що одкровення статі до мене на той час уже явилося. А як щодо кохання? Чи Паола була найпершою жінкою в моєму житті?

Мені видалося дивним, що у капличці не збереглося жодного свідчення мого життя між тринадцятим і вісімнадцятим роком. Принаймні у ті п’ять років, що передували нещастю, я регулярно навідувався додому.

Раптом мені спало на гадку, що я недавно бачив ще три коробки. Вони стояли не на полицях, а за вівтарем. Я не надав їм великого значення перше, адже вважав, що то чергові барвисті свідчення мого різнобічного захоплення колекціонуванням. Але, можливо, й там знайдеться дещо, варте того, щоб зайве понишпорити.

Перша коробка була ущерть повна моїх дитячих фоток. Ох, зараз як накриє мене одкровеннями — та де там! Розмріявся! Я лише відчув глибоко набожне зворушення. Позаяк мені вже показували кілька світлин у лікарні, а пізніше я вже тут побачив фото діда у студії, я враз признав своїх, навіть упізнавав їх у різному віці: не надто довіряючи фасону суконь, я визначав, де вони замолоду, а де вже трохи старші, зважаючи на довжину материної спідниці. Оте дитя у капелюшку від сонця, що чіпляється до слимака на камені, — то, певно, моя персона, а ота дівчинка, що поважно тримає мене за руку, — це, без сумніву, Адуся. Ми з Адою обоє були, як білі янголятка: для мене те вбрання було майже як фрак, а для неї — як сукня нареченої у день першого причастя чи конфірмації; а ось я, другий праворуч, стою у лавах молодих «баліллійців», міцно притиснувши рушницю до грудей; і знову я — вже трохи подорослішавши, позую пліч-о-пліч з чорношкірим американським солдатом, що посміхається на всі шістдесят чотири зуба. Можливо, це перший з армії визволителів, якого я зустрів: от і увічнив себе поряд із ним уже опісля 25 квітня.

І лише одна-однісінька світлина справді мене зворушила: це було збільшене миттєве фото. Я відразу це зауважив, бо світлина була розфокусована. Маленький хлопчик стояв нахилившись, дещо розгублено, у той час як крихітна дівчинка, обвивши його шию руками і піднявшись навшпиньки у білесеньких черевичках, цілувала хлопчину в щічку. То батьки захопили нас зненацька, коли, втомившись від тривалого позування, Ада вирішила подарувати мені свій сестринський вияв любові.

вернуться

196

Езра Луміс Паунд (1885—1972) — видатний американський поет, з 1920-х років мешкав у Італії. Був прихильником Муссоліні, оспівував фашизм у своїх творах. В 1945 році Паунд опинився в таборі для військовополонених, в 1948-му — відправлений до Вашингтона і відданий під суд за пропаганду фашизму. Однак був визнаний недієздатним і поміщений в психіатричний госпіталь, де перебував десять років.

1 ... 56 57 58 59 60 61 62 63 64 ... 97
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)