Квітка кохання

То й вуха відмерзнуть. 30.9.1976 р. НАРОДНА ВЛАДА Безумовно, в нас в країні Влада вся – народна, Та вона, як в медицині, Тіло інородне. 15.12.1976 р. РІДКІСНИЙ ФЕНОМЕН Луценку Анатолію Прийшов якось виконроб Втомлений з роботи, Хоче спати, а заснути Не дають турботи. Тільки вії ледь закриє, Зразу ж тут – рогаті, І за ним із рогачами Бігають по хаті. – Ой, ти! Звідки ти такий Принциповий взявся, Інші дурять і крадуть Ти ж, немов найнявся? Через тебе Бог і нам Не дає спокою, Каже: – Поки Толя є Значить, я – «спокоєн». Значить, ще не всі злодії І не всі Іуди, Хоч таких не любить чорт, Та шанують люди. 6.2.1976 р. ЖАХЛИВИЙ СОН Виконробові ЛЬОВІ Льові сон кошмарний сниться, Що нема з ким полюбиться, Бо вже всіх він пере…брав, Тих, кого в житті він знав. Ту вже мав, і ту, і ту, Бо любив роботу цю. Раптом Дід Мороз з трубою Йде й киває головою: – Ну ж бо йди мерщій за мною, Познайомлю з Сінельгою. Щоб не портив ти дівчат, Треба тебе обвінчать. А як цю в жінки візьмеш, То вже хрін куди підеш. 5.1.1976 р. КУДИ Ж БІДНИМ ДІВАТИСЯ? Сміх і горе в нашім місті На кожній будові, Де не глянеш – скрізь начальство – «Хлопці пречудові!» Всі настільки роботящі, Що не підступитися: Той цемент з будови тягне, Той мчить похмелитися. Всі настільки ділові вже, Що не відірвешся, І до нього, вибачайте, Ти не придерешся. Той зайнятий – в дурня ріже – Не підходь, не підступись, Той вже так «напрацювався», Що, неначе сніп, зваливсь. А той, бачте, й ворухнутись Вже не може – Масік, Бо всю ніч пропрацював У обіймах Асі. А той везе десь на дачу Тещі передачу, Ну а хлопці без цементу Ледве аж не плачуть. І шеф тягне, і зам. тягне, То ж кому жалітися? Світ великий не для бідних, Куди ж бідним дітися? 18.3.1976 р. НЕ ЛЮБЛЮ ХИТРУНІВ Не люблю, як люди брешуть І хитрують всі без міри! До таких людей у мене Не було й не буде віри. Ось, наприклад, Катерина, Що не скаже – то брехне, А хто бреше, то від того, Мов з болота, вічно тхне. 21.4.1976 р. ЖИТО ХВИЛЯМИ ГУЛЯЄ Петя – Яну, я взяв Олю І пішли гулять по полю. Там ромашки чарівніші, Й там дівчата сміливіші. Там волошки синьоокі Вас вітають на всі боки. Там душа від щастя п’яна. І Петру сказала Яна: – Тут відмовить неможливо, Нумо, хлопці, в жито живо! Жито хвилями гуляє Й всім нам розум присипляє. – Й не пила, – сказала Яна,– А яка від щастя п’яна! – І я теж, – сказала Оля,– Може це і справді доля? І нехай поб’є матуся, Все одно люблю Петруся. 9.1.1976 р. НЕ РОБОТА, А РОЗВАГА Миколі Гайдамаченку А Миколі сон приснився, Що не може без дівчат. То ж нащо йому жениться, Як говорить: – Можна й так?.. Бо в Миколи у бригаді Всі такому хлопцю раді. Поки Дід Мороз дрімав, Коля всіх дівчат зібрав. Дід прочумався, устав І Миколі так сказав: – Ти люби лише дівчат, А жінок не можна, Чи як ти вже бригадир, То повинна… кожна? А як хочеш ще й жінок, То бери шампанське І спіши, поки у цех Не прийшло начальство. 5.1.1976 р. «АРТИСТУ ЕСТРАДИ» РЕПІКУ ОЛЕКСАНДРУ Як ніколи, Репік радий, Він тепер – артист естради, Виступає на параді У Баку і Волгограді. А як був він у Тбілісі – Вив, неначе вовк у лісі. І під нього всі тягли, Хоч не вміли й не могли. А як Саша перебрав – До Кудрицького пристав: – Ти чому це не співаєш, Чи того, хто я, не знаєш? Я сьогодні в нашім главку, Щоб ти знав, вже – самий главний. Ось чекай, приїдеш в Київ, То отримаєш ще й києм. Адже я сьогодні цар, Так що ти не плюй на жар. Бо якби не я в цім світі – Спав би ти ще й досі в стрісі.