Квітка кохання

Все це вказує: ми – хазяї, Бо сміливо крокуємо в вічність, Як космічні у вись кораблі. 12.12.1976 р. ЛЮБОВ І ПОДАРУНКИ Я б за норку й торбу сала І сама будь-кому б стала… 7. 12. 1976 р. ЯКЩО СТАВ ЖАДІБНИМ Якщо відчув, що жадібним ти став, То, значить, час вже твій настав... Бо хто під себе все гребе, Невдовзі так і знай – помре. 20.10.2010 р. ПРО ДРУЖИНУ І ЧУЖУ МАШИНУ Проміняла жінка мужа На коханця й «Волгу», Бо набридло їй додому Добиратись довго. Очерет, очерет Та дубові діжки. Чому жінка в вік космічний Має човгать пішки? 12.12. 1976 р. РІВНОПРАВ’Я На будові я працюю, Стелю кахель рачки, За що маю в нагороду Я одні болячки. На будові я працюю – Ні двора, ні хати, Зате може хто як хоче Мене обізвати. Я – людина працьовита, Я – землі хазяїн, Та який же я хазяїн, Якщо я не Хаїм? Я працюю двадцять років, А живу в бараку, А він ходить – руки в боки Й погляда на с…ки. Отаке в нас рівноправ’я, І така нам милість, Тож, кому така, пробачте, Треба «справедливість»? 15.12.1976 р. ЧОРНЕ СОНЦЕ Був хлопчина, жив хлопчина, І нема хлопчини. Біля нього мати плаче, Обнімає сина. І ніколи не збудеться Вже хлопчини мрія, А у матері ніколи Біль не заніміє. Плаче мати через горе Нічого не бачить, Бо над нею чорне Сонце, Разом з нею плаче. 15.12.1976 р. СЕБЕ НЕ БАЧАТЬ Як дружину з чоловіком Залишили гості, Жінка тут же: – А ти бачив, як на мене Задивлявся Костя? А Микола, той, Одарчин, Петро Соломіїн, Цілий вечір очей з мене Не зводили змії! Посміхнувся муж до жінки Хитро з холодочком: – А на мене їх дружини Та ще й їхні дочки. – Що сказав ти? Повтори! – Гримнула Наталка. – – Що ж їм, сучкам, своїх мало? І взяла качалку. Ось вони які жінки, А ще дай їм чачі… А як вип’ють – бачать всіх, А себе не бачать. 8.12.1976 р. ПРОТЯГИ В ПІДСОБЦІ Цілий тиждень на дільниці Виконроб мотався Щоб по техніці безпеки Кожний розписався. – Я не буду й я не буду, – Відказали хлопці, – Бо нема тепла в будинку, Протяги в підсобці. 3.12.1976 р. ЯКЩО ВМІЄШ ПИСАТИ Як чорний віл я працював, Діток професії навчав, А план писати не встигав, То й доведи, що працював! А інший майстер тільки й знав, Що плани цілий день писав. І поки плани ті писав, То часу вчить дітей не мав. Зате начальство – «о-го-го!» У приклад ставило його. Отож, як будеш план писати, То можеш і не працювати. І хоч в нас Київ – не Каховка, Тут головне – перестраховка. 28.11.1988 р. ЧОРНІ ДУШІ Всі стали занадто «культурними» І злими, неначе хорти, А тих, які сіють і орють, Уже й не вважають людьми. Й хоч душі в начальників часом Чорніші, як в бочці мазут, Та їм нагороди із «квасом», Для них і концерти дають. 28.11.1988 р. ЯКЩО НЕМАЄ ЖІНКИ В кого з вас немає жінки, Зразу їдьте у Гребінки, Там пригостять і напоять, Покохають і… подоять. Там така «культурна знать», Що аж хочеш лома взять. Стелять м’ягко – твердо спать, Отуди їх, в кості, мать. Лиш два рази в місяць раді Вам Гребінківські ті… леді: Як аванси та получки – Отакі вони, ті сучки. Від такої їх любові – Аж вітри гудуть в діброві. 16.9.1976 р. КУЗЯ І ЗЮЗЯ Цілий день в підсобці холод, Як шакал, голосить, А тут Гриць промок до кісток І погрітись просить. – Де ти, друже, обізвися, Рятуй мене, Кузя, Зуб на зуб не попадає, Бо замерз, як зюзя. – Я б тебе, мій любий друже, І пустив в підсобку, Але ж з неї, як із неба, Небагато толку. Тож, як хочеш іще більшу Ти схопити нежить, То заходь до нас в підсобку,