Острови шторму та смутку. Гадюка
- Автор: Хоган Бекс
- Серия: Острови шторму та смутку #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-551-9
- Переводчик: Віра Кошлата
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Острови шторму та смутку. Гадюка». Краткое содержание книги:
Однак головний Гадюка стає їй поперек шляху. Підступний і нещадний, він борознить океанські простори на кораблі, мародерствує і вбиває, лишаючи по собі тільки біль і страждання. У безкраїх океанських далях він — найнебезпечніший чоловік. І він — батько Мерріан. Її місія — захищати Острови. Та чи зуміє вона вистояти за них у бою, якщо доведеться пожертвувати своєю сім’єю, домівкою, коханим і, цілком імовірно, власним життям?
«Острови шторму та смутку» — епічний роман у жанрі фентезі з відважною героїнею, гострими дилемами і закрученим сюжетом!
Тому я тікаю — так швидко, як тільки можу, прямісінько до пристані, пригинаючись від пострілів у мій бік. Бронн неозброєний, але батько надто далеко, щоб у нього влучити. Поспіхом відв’язуючи весельного човна, Бронн гукає нам із Ґрейс — мовляв, покваптесь.
Як тільки ми забігаємо на пірс, Бронн сідає за весла, глибокі вимахи швидко несуть його від берега. Не гальмуючи, я стрибаю з края пірса у човен, а за мить на мене звалюється Ґрейс.
— Пригніться! — наказує Бронн, коли у нашому напрямку лунають ще декілька пострілів.
— То що? Ти таки з нами? — промовляє Ґрейс, коли всідається.
Бронн спопеляє її поглядом.
— До якого саме ти тримаєш курс? — Ґрейс розглядає кораблі, намагаючись прорахувати Бронновий план.
Мене ж більше тривожить, як близько від нас мій батько. На мій превеликий жах, він зі своїми розбійниками вже заплигують в інші човни.
— Катер? — Ґрейс не просто здивована, вона не може у це повірити: — Фіорд?
Вона здогадалася, що задумав Бронн, і їй стало якось невесело.
Бронн навіть і не думає сперечатися.
— Це єдиний спосіб випередити їх.
— Ти навіжений! — каже вона, але її явно захоплює ця смілива ідея. Ґрейс нахиляється вперед до Бронна й витягує пістоль з-під його пояса, потім граційно обертається і стріляє в мого батька. Ми уже відірвались — Бронн вправніший за них усіх весляр — і навряд чи в нас влучать, тому встаю на повний зріст, готова стрибнути на борт судна, до якого ми швартуємося.
Видряпуємося на борт вітрильника й падаємо на палубу. Маленький і вузький, але швидкохідний і маневренний, катер облюбували торговельні перевізники для доставки товарів по всіх Островах — він може триматися ближче до берега й уникати невеликих рифів. Насправді жоден при здоровому глузді й не подумає випробувати окреслений Бронном маршрут, на це здатні лише справжні відчайдухи — себто ми.
Бронн кидається до штурвалу, я піднімаю якір, а Ґрейс випростовує акуратне трикутне вітрило, яке миттєво ловить вітерець.
Батько зі своїми людьми знову заходиться стріляти, тож щоб уникнути попадання, ми низько пригинаємося — водночас з тим наш катер різко крениться на правий борт, ховаючи нас з їхнього поля зору. Трохи далі від берега заякорилися ще декілька катерів, і це лише питання часу — коли саме Змії їх привласнять та продовжать переслідування. Ми йдемо на північ, притиснувшись до берегової лінії, оскільки простуємо до Скеррікат Фіорд — вузенької протоки через Острів. Століттями могутні течії пробивали собі шлях крізь скелі, утворивши канал, що має привести нас на край фіорду до тунелю в горі, а через нього — у відкрите море. Такий маршрут значно коротший, ніж якби ми огинали весь Острів, але у воді — купа гострих-прегострих рифів, і пройти тут майже неможливо.
Коли ми наближаємося до протоки, мої очі від жаху мало не вискакують з орбіт. Навіть з цієї відстані я бачу шпильчаки скель, що пронизують хвилі, мовби мечі, і мені бракне уяви, яким дивом ми там прослизнемо. Втім якщо на світі знайдеться один моряк, достатньо відчайдушний, щоби випробувати долю, то це тільки Бронн. Він спокійно спрямовує туди катер і крутить штурвалом легко й невимушено, маневруючи довкола вбивчого каміння — воно шматує корпус — так, ніби це просто морська піна. Я озираюся назад і бачу Змій у нас на хвості. Жоден із них не похвалиться такою майстерністю, як у Бронна, але вони не відстають — бо вдало імітують його манеру.
Ніхто не задається очевидним питанням: як мій батько знайшов нас? Якщо вдасться утекти, буде час це обміркувати.
Біда у тім, що коли ми навіть прорвемося крізь рифи, то потрапимо у фіорд — вузький хвилястий водний канал, по обидва боки оперезаний кручами. Там десятки малих острівців — вони теж, як і рифи попереду, зароджують в тобі сумніви, чи достатньо маєш духу і розуму випробувати долю на цій вихлястій переправі. Зате якщо у цих водяних лабіринтах вдасться загубити батька та його Змій, ми врешті вирвемося у відкрите Східне Море й безперешкодно візьмемо курс на Шостий Острів. Принаймні, гадаю, саме так міркує собі Бронн.
Ми з Ґрейс спустошуємо ящики у пошуках зброї. Я знаходжу пістоль і жбурляю його Ґрейс.
Поки вона перевіряє заряд пороху, я підходжу до Бронна й питаю:
— Чим я можу допомогти?
— Стань за штурвал!
— Що? — він може бути як завгодно навіженим, щоб в цю мить експериментувати, але ж я ще не здуріла.
— Вітрила зараз порвуться, — каже він, — тож потримайся на плаву, поки я їх послаблюватиму.