Крутая плюс, або Терористка-2
- Автор: Меднікова Марина
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-169-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Крутая плюс, або Терористка-2». Краткое содержание книги:
Ремиґаючи їхні з Зіркою дівочі прогулянки мандрівки. Зірка відчула: якщо не сяде за кермо, не вдихне пахощів молодості — бензин, парфума своя, парфума для «Жозі», шкіра сидушок, ще бознащо, чим пахне салон жіночого авта, то… І дарма криком флюїдував зі свого сідала Вольтер: «Мадам Командо, схаменіться! Бурхлива ревність творить більше злочинів, ніж корuсть!». Зірка його вже не почула.
«Жозі» зраділа. Показала, що бензину — якраз до заправки. А там! Гайнемо, як колись, Зірко!
Помчу обережненько, не бійся, е-ех, жизня!
Навернула на сльози. Чи не надто сентиментальною ти стала, Зірко Симчич? Колишня вільна птаха. Колишня людина. А зараз — додаток до чужого життя. Від якого ти цілковито залежиш.
Ге?
Зірка поволеньки вивела «Жозі» з гаража. Чи не втратила навичок? Згадала, як любила дорогу, незалежність, владу над часом і простором, над життям. Виїхала з двору. Куди? За старими адресами? До ліцею? До прокуратури? До тюрми?
Ліпше — до Гідропарку, де зустрічалася з Джефом Колінзом, американом. А може, до американської амбасади, завсідницею якої була після повернення з-за океану? До органної залі, де грають Баха? До оперного театру — на бетговенську радісну оду? До деснянського берега, де небо сміється глузує з майстрів пензля всього світу?
До Еласі, аби підхопити її після роботи та й гайнути зі смаком шопінгувати, чи дозвільно дихати повітрям, чи красиво перехилити келих шардоне в затишному генделику… До Травки, до Маріванни? До… до… до… Все загуло.
Сіра стрічка шляху соталася під колесами.
«Жозі» раділа світлові й сонцеві, ловила найменший порух керма. Зазвичай гарно думалося в дорозі. Робота над помилками. Людина не створена для свободи волі. Навіть маючи її зі старту. Татко Орко тоді попереджав: жиєш, доню, надто комфортно: ніхто — тобі, але ж і ти — нікому. Надто розбірлива з чоловіками, не даєш умоститися собі на шию. А вони того не люблять.
Кажу, як один з. Надто свобідна й незалежна жінка — дратує, як закоркована пляшка вина без коркотяга. Чоловіки полюбляють волю лише для себе.
Людина, казав мудрий тато Орко, має два різновиди щастя. Однакової сили. Зберегти свободу волю. І позбутися її. Не з примусу. Коли раптом відчуєш, що смакує звітувати, питати дозволу, поспішати додому, де чекають, чекати самому.
Дратуватися, хвилюватися, з’ясовувати стосунки, солодко миритися… Коли самотнє сонце не гріє, а самотнє вино гірчить… Навіть і не знаю, доню, якого щастя тобі побажати. Скажу одне — плекай свободу. Інше — саме знайдеться. Тоді вже даватимеш йому раду.
Знайшлося. А ради на те немає. Сприймала Командо як явище природи. Здавалося, завжди був. Здавалося, а як без нього. Не аналізувалося.
Не робилося висновків. Жилося. Допоки. Це як на дієті: не їси хліба не їси, а як дієта заборонить, то лиш про кусень і мариш. Треба було знайти ту кляту квітку, аби втямити — Командо вже не твій. І вмерти від любові до нього. Всі сенсори — біологічні й психологічні — галасували: цього не може бути, бо не може бути. А квітка? Запитати його, чия? Побачити, як ховатиме очі і брехатиме, аби не розхвилювати вагітну? Най тебе качка копне, лайкова квітко! Втім, маю завдячувати тобі. Бо сколихнула варення, в якому ось уже два роки умліваю, як райське яблучко.
Чи ностальгіюю за собою, колишньою? Ні. І це — небезпечний симптом. Усіх своїх чоловіків добирала і відсепаровувала ретельно. Шикувалися на тлі життя, не торкаючись мейнстриму.
Джеф Колінз — найяскравіший. Стимулював жити активно, підтримувати фізичну форму, будь-що прагнути успіху. Пишався: моя найкраща, найрозумніша, найудатніша. Глядачем був — перша кляса. Аплодував саме в потрібних місцях, все оцінював точно й по-мужчинському фахово.
Не гакерував у закодованих для нього секретних Зірчиних файлах. Не вимагав неможливого. Не брав платні душею. У створюваній Зіркою картині світу посідав точне і єдино можливе місце — клац — заповнив собою лакуну дозвілля й утіхи.
Зручний, необтяжливий, похватний, обов’язковий. Гарний. Елегантний. Сорочки тричі на день міняв. Подарунків не робив? То Зірка їх і не потребувала: інстинкт самозбереження. Візьмеш якийсь перстеник, а тоді почнеш у старий слов’янський спосіб мучитися — чи адекватно віддячуєш.
Згадай, що відчула, коли вперше побачила Командо. Острах. Клітини зреаґували адекватно.
Бути поруч із Командо — неможливо. Або бути — ним, або не бути взагалі. Все, що знала про мужчин, непридатне. Він — штучний товар.