Крутая плюс, або Терористка-2
- Автор: Меднікова Марина
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-169-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Крутая плюс, або Терористка-2». Краткое содержание книги:
Зустрічала голонога, голошия, манекенна Зінька. Вказувала, кому куди, безпомильно сортувала гостей, точно, до грамульки, дозуючи усмішки. Ейфорійний Пікайзен у червоному піджаці ловив Зінчині розпорядження, пурхав крутими трапами, цокотів золоченими зап’ятками водночас в усіх місцях, від корми до носа.
З’явилися цигани. Штаб на чолі із Зінькою вчора визначив долю їхнього ведмедя: не треба.
Буде на борту кому блювати і без нещасного звіра.
Передати йому харч сухим пайком.
Тетяну Кулик привіз на джипі Вітя — цілком уписалася в бомонд. Черговий неологізм Пікайзена — боморд. Боморди розтікалися нутрощами катера, аперитивили, ручкалися, цьомалися, ділилися наболілим. Казали, ванни Афродіти, ванни Афродіти на Кіпрі… Ну, купалася. Залишилася такою самою Афродітою, як і доти. Ви неправильно купалися. Треба — вночі й не на самоті, бажано не зі своїм чоловіком. Помагає. А от мені подобається Балі. Ніч Шиви, свято Кунінган, всі танцюють, на дівчатах — лише фарба на бровах та вустах. Моєму забандюрилося купити мавпочку, а вона схожа на нього самого, побоявся — без закордонного паспорта обізяну не випустять з країни. Сердиту Білик змінив доморослий латинос Павлік.
Зірка зраділа Тетяні Кулик, як рідній. Почувалася недоречною серед цього юрмища. Відпустила охоронця. Не впізнавала завжди напружено сконцентрованої Тетяни Іванівни в цій розкутій стильній молодиці. Змінилися не лише зачіска та вбрання. Перед Зіркою сиділа щаслива людина.
Розповідала про сиріт, сміялася, без угаву щебетала мобільником, продукувала оптимізм. Рура Кулик укотре зіграла темпераментну «Кумпар ситу». Тетяна Іванівна глянула на дисплей, заусміхалася.
— Зайчику мій, це я. Ти чуєш? Скажи мені щось. Скажи мамі драстуй… Мама скоро прийде, чекай, слухайся няні. Я тебе цілую.
Зірчине зачудування, либонь, виказувало себе.
— Я знайшла сина, — обернулася до Зірки Кулик. — Ігорка. Він зараз з нянею. Вимагає розмовляти з ним телефоном. Нянька каже, скидається на кожний дзвінок, гукає: це мама. Вона його насварила, то оце зняв слухавку і жаліється: Ігорок більше не буде, хай мама приїжджає до Ігорка. Він себе в третій особі називає.
— Як ви його знайшли?
Кулик невловимо знітилася.
— Через «Червоний хрест»… Довга історія.
Якось розповім.
— Робили генетичну експертизу?
— Навіщо? Я вам його покажу — викапаний батько. І ходить так само, перевальцем. А дитячі Куликові фотки — геть не відрізнити. — Ігор Гаврилович знає?
— Ні.
Запитання стовпилися в Зірчиній голові, вагалася, чи має право лізти в чуже життя, найменше хотілося чимось збентежити щасливу маму.
— Багато роботи, — вела Кулик. — Ніколи вгору глянути. Ось скінчиться передвиборна гонитва-ловитва, проаналізую і вирішу, як нам із татом повестися. Дівчинку ростила б сама.
Мамину доцю. А хлопцеві треба батька. Хоч і приходящого. Як казала Скарлет О’Гара, про це ми з синочком поміркуємо згодом.
Гості заворушилися, посунули до входу. Трапом до імпозантного капітана, котрий картинно взяв під козирок, прямувала хазяйка. У невагомому темно-синьому летючому балахоні, срібній взувачці, крислатому з блакитної французької соломки капелюсі з живою блакитною трояндою за синьою стрічкою. Крутая вочевидь перемінилася. Свіжа доглянута шкіра, бадьористий рум’янець, позбулася огрядності, підтяглися зайві опуклості, випнулися незайві округлості, в ході надбала легкості. Очі з-під крисів капелюха сяяли. Лілія Крутая випромінювала енергетику. Як синьо-чорна грозова хмара.
Зааплодували. Крутая ласкавою монархинею нікого не залишила без уваги. Ручкалася, цілувалася, говорила слова, привітно плескала по плечах. Уважний спостерігач завважив би: когось шукає, не знаходить. Уважного спостерігача не знайшлося. Кожне приймало увагу господині на власне конто.