Крутая плюс, або Терористка-2
- Автор: Меднікова Марина
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-169-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Крутая плюс, або Терористка-2». Краткое содержание книги:
Аж ось на естраді з’явилася Вона. Лілія Крутая.
Мать. Командо керував групами Ковтуна й Губського. Хлопці знали справу, частина перекрила доступ до естради, частина розмістилася на потрібній дистанції в натовпі, троє стали за спиною кандидатки, замаскувавшись під активістів.
Крутая посміхалася, час від часу притримувала криси од вітру, виголошувала промову.
Щось знайоме змайнуло в постаті цієї жінки.
Крутая знову притримала капелюха, цей жест Командо десь бачив… Нещодавно.
— Ви любите торгівельний знак «Роґуль»?
— Так! — заволала площа.
— Ви уявляєте своє життя без «Роґуля»?
— Ні! — заволала площа.
— Хочете, щоби він був з вами щодня?
— Хочемо! — заволала площа.
— Тоді скажіть своє «так» Лілії Іванівні Крутій. Вона знає, як!
— Та-а-ак! — полетіло над майданом.
Біля парадного засідало місцеве політбюро.
Утверджуючи громадянське суспільство в кількох під’їздах. Шериф зупинив візка. Через кавалерський характер (дружнє вимахування хвостом і приязна ікласта усмішка кожній знайомій дамі) він зажив популярності серед сусідок. Йому виносили делікатеси — ковбасні шкірки, кісточки з драглів. Маріванна забирала гостинці попри репетування обікраденого псиська, ховала у візку, щиро дякувала. А вдома викидала у сміття, читаючи Шерифові чергову лекцію про здорове харчування: для гарного хлопчика ґумові обгортки та розварені свинячі костомахи — смерть, а ти ж гарний хлопчик? Шериф голосував обілап за таку характеристику і принагідно випорпував носом усе викинуте та жадібно глитав. Погомонівши, Маріванна ладнала візка до дверей. Смикнула за шлейку розімлілого на сонці Шерифа, що розлігся в жінок під ногами.
— Ондо вона, — скинулася консьєржка Тоня, яка головувала на жін засіданнях.
До парадного наближалася жінка, схожа на недобру Мері Поппінз на пенсії.
— Маріє, ти питала, хто приходив до Травіати? Вона й приходила. Цікаво, що їй тут знову треба?
Чотири пари очей втупилися в жінку.
— Ви до кого, жіночко? — офіційно звернулася консьєржка.
— До вас, — не зморгнула.
Маріванна розглядала візитерку.
— Я працюватиму в цьому будинку двірником.
Тимчасово, поки ваша двірничка не одужає. Ось розпорядження з жеку, — подала консьєржці папірця.
— А що з Тамілою? — спитала Маріванна.
Кандидатка в двірнички обернулася. Маріван на завважила: нова прибиральниця двору повертається, як вовк. Не шиєю, а всім тулубом. Що незвичайного в ній, не одразу й уторопаєш… Жінка як жінка, руки важезні, натруджені, очі маненькі, тонкі губи щільно стулені, зачіска ретельна, волосина до волосини, зібрана у мізерний кублик.
Шериф загарчав. Хмару неясної тривоги несла з собою ця жінка, що радше нагадувала дядька.
Струмінь холодного протягу. Маріванна повела оком на політбюро. Завважила, що сусідки теж знітилися.
— Мене звати Альбіна. Альбіна Лопата, дуже приємно зазнайомитися, — безбарвно відрекомендувалася нова двірничка. — Я заступаю завтра.
До побачення.
— Ходіть здорові, — задумливо мовила консьєржка Тоня.
— То що з Тамілою? — Маріванна обернулася до Тоні.
— Кажуть, сальмонельоз чи лептоспіроз, я забула. Забрали до інфекційної лікарні.
— Коли?
— Позавчора.
— Де могла підчепити?
— А хтозна, може, в озері скупнулася, там учора табличку повісили про заборону…
— Певна, що до Травіати приходила ця жінка?
— Таку не забудеш. А ти, Маріє, не знаєш, куди поділася Травка? Давно не видко.
— Зірка до притулку віддала. Так і кажи, як хто питатиме.
— Та кому вона потрібна, сердега.
Маріванна скерувала Шерифа віжками до дому.
Прямим допитом нічого від Травки не отримаєш, тільки стривожиш. Маріванна продумала план розмови, де важливі питання ставилися серед маси інших, необов’язкових. Травіата в оселі Маріванни започувалася затишно й захищено, як колись із Зіркою. Що більше спілкува лися дві самотні жінки й пес, то помітніше зринало в Травіаті людське. Заговорила виразніше, бралася до хатньої роботи, плакала, як щось розіб’є чи розіллє. Увечері, допомігши Маріванні вмоститися на розлогій канапі, Травіата тулилася до неї під бік, як Шериф, лиш не вимагала чухати за вушком.
Із Травчиних марень випливало, що до неї приходила небіжциця Ліда Олійник. Із зауваженням, що Ліда померла, Травка цілком погоджувалася. Ота, хто приходила, казала — від Лі-і-іки. Приносила смачного. Вона тобі наливала? Ні, Травка сама. Сма-а-ачно. А Лі-і-іка не померла.