«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
Все йшло нормально, якби не дві «парашутистки», що звалилися на Сідалковського, мов дві снігові брили з висотного будинку.
— Ти ба... Сідалко,— промовила одна з них.— Їй-бо, Маньки Сідалкової синок! А його ж мати розшукує, а він, бач, білети продає.
— Та вона ж казала, що він у далекому плаванні.
— А що їй казати...
Сідалковський спалахнув, як просвічений рубін, і кинувся крізь натовп у підземний перехід. «Від самого себе не втечеш. Від самого себе не втечеш,— кричав десь у підсвідомості Сідалковський-перший.— Тепер у Вапнярці хоч не появляйся. Що люди скажуть? Засміють. Все, досить... Хай буде Тамара. У Вапнярці вона була б першою красунею. А в столиці, звичайно, є й кращі...»
«Аби людина гарна. За красою не гонись»,— почав Сідалковський-перший.
«Відчепись, мораліст!» — махнув рукою Сідалковський-другий і вискочив на тротуар у протилежному кінці проспекту.
Асфальт під Сідалковським горів, і смолянистий запах забивав дух. Він ускочив у трамвай. Якийсь школяр несподівано запропонував йому місце.
— Коли дама стоїть у трамваї, я не сідаю,— посміхнувся він до чарівниці у білій кофточці й спідничці «в гармошку».
— Отак! Ви інтелігент,— дама вдячно йому посміхнулась, але не сіла.
Сідалковський, який витримував і не такі удари долі, цього, здається, стерпіти не міг.
— Ганьба на всю Європу,— він зіскочив з трамвая, твердим кроком і з таким же рішенням у душі попрямував до Карапет.
— Одружуюсь і «Фіндіпош»,— оголосив він і впав у ліжко, як завжди, навіть не роздягаючись.
Через кілька хвилин у кімнату вскочила розрум'янена Мері. Вона парувала, як тепловоз, що прибув на кінцеву зупинку крізь неймовірні замети.
— У мене для вас сюрприз,— по-новорічному повідомила вона, важко сідаючи в крісло.
Сідалковський не спалахнув од нетерпіння, але слухати приготувався.
Сюрпризів у Мері було два. Перший виявився капітаном Саприкіним, який був усього-на-всього лейтенантом, але Мері більше подобалося називати його капітаном (як, здається, й самому лейтенантові, бо коли він переступив поріг і Мері назвала його капітаном, Саприкін зреагував досить позитивно; втім, може, й тому, що був у цивільному — у формі він реагував так тільки тоді, коли не було сторонніх).
Капітан-лейтенант і справді, як запевняла Сідалковського Мері, виявився хлопцем на «всі сто». Він добре пив і непогано закушував. І — що найбільше сподобалося Сідалковському — із заплющеними очима, на звук, розливав по склянках горілку, причому з аптекарською точністю. З вином цього проробити не міг. Особливо із сухим.
— Не ті градуси і не та маса,— пояснив винувато.
З паспортом, якого Сідалковський нібито загубив, лейтенант Саприкін пообіцяв уладити. Для цього — як додатковий документ до метричної посвідки — взяв газети з фотознімками Сідалковського, що засвідчували його особу. Постійної прописки не гарантував, а паспорт пообіцяв, як тільки Сідалковський одружиться. Така перспектива не дуже вабила Євграфа, але іншого виходу він не бачив. Принаймні так йому здавалось.
— Скільки ти вже працюєш, Сідалковський? — поцікавився у нього Саприкін.
— Три місяці.
— У твоєму розпорядженні ще один,— Саприкін потис новому знайомому руку і залишив його на поруки матусі Карапет.
Другим сюрпризом Мері стала Тамара. Вона дала свою згоду на одруження з Сідалковським, не вимовивши й слова. Але Євграф не дуже поспішав.
— Любов, як і консерви, дуже швидко приїдається,— розвів він руками.
— Так ви не согласни?
— Згоден, Мері, але мені не тільки моя незакінчена вища освіта цього робити не дозволяє, а й совість.
Мері була здивована і водночас розчарована, як після складного циркового фокуса, що насправді виконувався дуже просто.
— Не зможу, — знов розвів руками Сідалковський.
— Що не зможете? — перепитала Карапет.
— Вам у вічі дивитися, Мері.
Мері задумалась, ставлячи на стіл свій улюблений вечірній омлет, схожий на медузу жовтого кольору. Нарешті нерішуче запропонувала:
— Можна одружитися фіктивно. Тамара так теж згодна. Їй квартира нада.
— Великі завжди думають,— відповів Сідалковський.— Не забирайте у мене цього права.
— Я вас у шию не гоню, але капітан Саприкін...
— Не лякайте мене міліцією, Мері. Наша міліція нас береже — це, Мері, я ще з шкільної парти запам'ятав. Завтра їду у «Фіндіпош».