Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
9 жовтня на фронті спокій. У Розсохах брак фуражу. Фуражири із сотень їздять за десятки кілометрів по сіно. Вівса вже третій день немає. 10 жовтня о 1-й годині ночі дивізія, залишивши на переправах піший курінь і технічну сотню, вирушила до с. Суслівці, звідки мала форсувати р. Буг. Рух розпочався у призначений час, але відбувався дуже повільно. Щокілька кроків ставали й уперто стояли. Холод — усі померзли. Прибули до Суслівців і зайняли позиції. Була вже 10-та година. Полк і пластунський курінь — у резерві. Батареї — на позиції.
Форсувати переправу мали 1-ша і 2-га піші бригади. На правому березі Бугу ворожа застава займала позицію на західному краю села. З обсерваційного пункту гарматного куреня на високому березі добре видно, як червоні залягли в ямках, метушилися і носили солому до своїх окопів, як видно, готувалися до оборони.
Наші батареї почали перестрілку, а потім справжню [артилерійську] підготовку. Чорний дим навис над садком і селом. Бідні "чубарики" не знали куди подітися. Нарешті, піднявшись з окопів, щосили побігли до хат, але й там клалися гранати чудовим вахлярем (віялом. — Ред.). Випущено до 150 набоїв.
Мосту немає, є тільки брід, але і його ворог переплутав колючим дротом і розкосами (розпірки, дерев'яні бруси. — Ред.). Бій продовжувався до 5-ї вечора. Форсування не вдалося, бо піхота Запорозької дивізії не провела своєчасно розвідку, а форсувала всліпу. Надвечір 1-ша сотня пластунів і 1-га батарея перейшли до с. Чапля, а полк — до с. Івонинці.
11 жовтня о 5-й годині пополудні до штабу пластунського куреня прибув зв'язок від польської ударної групи, що підійшла до Новокостянтинова із завданням форсувати Буг і вийти на Хмільник і Жмеринку, щоб допомогти Українській армії рушити вперед. У цей час на відтинку нашої 6-ї стрілецької дивізії червоні вели жорстокі атаки. Там уже розпочався бій. Горіли села, що по Бугу. Дим хмарою закрив частину неба.
12 жовтня із самого ранку на фронті — жвава гарматна і кулеметна стрілянина. О 1-й годині дня ворог перейшов у наступ. Запорозькі час тини були відтягнуті від річки в села на віддаль 4–5 км. Це використа ла ворожа піхота. Форсувавши Буг у селах Щедрів, Суслівці та Полівці, червоні посунулися в напрямку с. Чапля, де стояли пластунський курінь і обидві наші батареї. Для ліквідації наступу кинуто Чорних запорожців із с. Івонинці.
Батареї, що встигли стати на позиції, вогнем змусили ворожу піхоту в паніці тікати за Буг, добре викупавши її в осінній воді. Полк пішов уздовж Бугу на Суслівці, Копитинці, де захопив понад 150 полонених, що не встигли перейти р. Буг. Полк і пластунський курінь у с. Копитинці перейшли брід і переслідували ворога. Ввечері полк повернувся назад і заночував у с. Суслівці. У цьому бою отримав поранення хорунжий Неживий із 1-ї сотні і троє козаків.
13 жовтня о 2-й годині дня полк відійшов на стоянку в с. Івонинці. Пластуни і гармати повернулися в с. Чапля. Надвечір рознеслася звістка, що Поляки відступили від Новокостянтинова під натиском великих ворожих сил. Багато говорять про можливість перемир'я поляків із совєтами. У вечірніх годинах Поляки відійшли і стали позаду наших частин. Москалі далі Новокостянтинова не пішли.
14 жовтня. Весь день спокій.
15 жовтня. О 5-й годині ранку полк Чорних у повному складі на наказ штабу дивізії вирушив до с. Рудня. Цього дня мав розпочатися наступ. Уночі до с. Чапля підійшла польська кавалерія, що повинна була розпочати наступ і форсувати Буг у Суслівцях і Попівцях. Гармати Чорного полку стали на позицію під с. Горбасів, а полк із пластунами — в с. Рудня як резерв дивізії. Форсували річку обидві бригади Запорозької дивізії. Підтримали наступ обидві наші батареї: влучними пострілами вони збили ворожу батарею, яка знялася з позиції і кар'єром утекла.
В 11-й годині полк і пластуни перейшли річку біля с. Терлівка й пішли на Летичів. Зайшовши на тили Летичева, змусили ворога до відступу. Захопили 6 коней, 2 тачанки з кулеметами "Максим", 27 полонених і комісарський екіпаж. Втрати полку за день — тяжко поранений козак 3-ї сотні. Полк і пластуни залишилися в Летичеві, гармати — в с. Рудня.
16 жовтня о 6-й годині батареї із с. Рудня вирушили через Терлівку до с. Козачки, де стояла 2-га бригада. На той час під Летичевом розпочався бій. Тріщали кулемети, гриміли гармати. 1-ша бригада пішла в наступ. 2-га бригада, не дійшовши до с. Війтівці (тепер Грушківці. -Ред.), зупинилася на горбах (висоті "72". -Ред.), бо не знала, що діється з 1-ю бригадою під Летичевом, а там варилося як у казані.
Поляки вже другий день трималися пасивно. Червоні, користуючись цим, стягнули проти Летичева резерви і пішли в контрнаступ, підсилені чотирма гарматами. Попри те що ворога було в 3–4 рази більше, Запорожці кидалися з одного боку у другий, відбиваючи атаки. Вихід ворожої піхоти на тили 2-ї бригади змусив Запорожців до відступу. Полк, пластуни і батареї стали в с. Горбасів.