Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
Перемир'я
По всьому українсько-польському [протибільшовицькому] фронті — від Дністра до Німана — [оголошено] перемир'я від 12-ї години ночі з 18-го на 19 жовтня. Зранку ворог прислав делегацію до штабу дивізії з метою встановити нейтральну зону. Головою делегації був якийсь Прокопійчук. У штабі відповіли, що на це не мають жодних інструкцій. Делегація від'їхала ні з чим.
На фронті спокій, жодного пострілу. Погода ясна, соняшна, вранці приморозки.
20 жовтня. О 6-й годині ранку полк Чорних запорожців розташувався в с. Голенищеве. Опівдні до штабу полку приїхали три червоноармійці, які возили якийсь пакет до штабу дивізії, а тепер, їдучи через розташування полку, просили їх провести. Одягнуті дуже погано, і, як оповідали, для цього випадку їм дали ще й кращий одяг. Козаки наперебій вели з ними балачки. Які тільки питання не ставилися! Врешті цих послів нагодували і відправили до своїх.
День минув спокійно. Перемир'я встановлено до 24.00 9 листопада.
22 жовтня вдень із боку ворога чути гарматні постріли. То повстанці давали про себе знати, даремно вичікуючи на наближення українського фронту.
Пластунський курінь веде навчання в полі. Кінні сотні роз'їхалися на мобілізацію в Старокостянтинівський повіт. Залишилися тільки пластунський і гарматний курені.
23 жовтня отримано відомості, що в Літинському повіті, частину якого окупував ворог, вибухнуло повстання. Повстало 13 сіл. Большевики жорстоко з ними розправилися — попалили села і розстріляли сотні людей. З болем слухали козаки гарматні постріли, що лунали в запіллі ворога.
Нарешті і я вже в полку. Наслідки поранення досить тяжкі. Ліва нога на 8 см коротша за праву. Ходив, спираючись на палицю. Вправляюся в кінній їзді, що завдає несамовитого болю, але з часом звикну. Нарешті навів лад у наших таборах, зменшивши їх наполовину.
На 9 листопада склад полку був приблизно такий: 76 старшин, 1130 козаків.
Бойовий склад полку: 5 кінних сотень — 380 шабель; кулеметна сотня -12 важких кулеметів; гарматний курінь — 6 гармат; пластунський курінь -400 багнетів; кулеметна пластунська сотня — 8 важких кулеметів; чота санітарна — лікар [Олександра] Азарова; чота ветеринарна-лікар поручник Чупляк; чота господарська — поручник [Михайло] Токар; полковий оркестр — хорунжий Малиновський.
За час перемир'я коні і люди відпочили й набралися сил.
Останні бої полку Чорних запорожців
11 і 12 листопада (8–9 листопада. — Ред.) полк стояв у с. Клопотівці. Козацтво нудилося і раз у раз зверталося до старшин із запитанням: а чи скоро в наступ? Отримавши відповідь, що скоро, завзято поправляли свої шапки і йшли до своїх коней.
Нарешті рознісся в повітрі звук сурми. Грали "сідлання". Козацтво кинулося сідлати коней.
З'єднавшись із пластунами під марш полкового оркестру, полк вирушив у напрямку сіл Овсяники та Дубова. Довгим шнуром тягнувся полк по дорозі. Попереду штаб полку, а далі сотні кінні, пластуни, гармати. У всіх обличчя веселі, в очах горіла завзятість. Гра сурмачів навіювала на душу якусь солодку тугу.
Минули с. Овсяники. Наближалися до с. Дубова, куди вже долинав гуркіт гарматних вибухів. Це частини Запорозької дивізії билися з ворогом.
Коли вже стемніло, в'їхали в с. Петрані. Тут виділено 2-й курінь під командою сотника [Віктора] Дяченка, який і рушив дорогою на Курилівці.
Курінь із місця помчав риссю, висилаючи наперед патруль із восьми козаків. Патруль, увігнавшись у Курилівці, потрапив в оточення ворожої кінноти. Вже вхопили коня командира патруля за повід, однак він, роздаючи удари шаблею направо і наліво, рвонув через ворожі ряди, а за ним й увесь патруль. Командир патруля підхорунжий Мазур мав порубану гвинтівку і був легко поранений шаблею в руку.
2-й курінь розсипався в лаву і з криком "Слава!" кинувся в наступ, але вогонь важких кулеметів змусив його відійти.
Полк затримався в с. Петрані, готуючись зранку до наступу на Курилівці. Вранці 13 листопада (тут і далі можливі неточності в датах. — Ред.) сурми н кінноті і свистки у пластунів оголосили збірку. Пластуни вийшли в поле, розсипалися в лаву і повели наступ на Курилівці, маючи на лівому крилі 1 — й курінь із поручником Броже, який мав завдання вийти на тили ворожої оборони в Курилівцях. Наступ пластунів підтримали наші гармати. В резерві — 2-й курінь сотника [Віктора] Дяченка. Большевики відкрили стрілянину по наступаючих, і на всьому фронті заклекотіло як у пеклі.
Уже під Курилівцями пластуни піднялися і з голосним "Слава!" пішли на багнети. Ворожа піхота почала кидати зброю і піддаватися, але в цей момент червона кіннота атакувала пластунів. Настав критичний момент, ніс, на щастя, я мав під руками 2-й курінь, який і кинув проти ворожої кінноти. Завдяки цьому пластуни змогли відійти, втративши одного вбитим і 13 пораненими.