Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
24 вересня о 7-й годині ранку Запорозька дивізія і полк Чорних вирушили через міст, що знову побудували. Переїхавши через Тарноруду, полк пішов у напрямку с. Немиринці. Не доходячи до с. Немиринці, зустріли ворожу кінноту й обоз, які відкрили кулеметний вогонь по Чорних, але, коли наша батарея стала на позицію й залила їх вогнем, ворожа кіннота втекла.
Полк зайняв Немиринці. Відпочивав тут до 5-ї години дня, після чого вирушив далі. Заночував у с. Гелетинці.
Захоплення Проскурова
25 вересня о 5-й годині полк вирушив із с. Гелетинці в напрямку Проскурова. Вже в дорозі було вислано від 3-ї сотні роз'їзд під командою хорунжого [Івана] Бубона, який за кілька годин привів 21 полоненого. Всі вони — роздягнені, босі, голодні, бліді, але, скуті залізною дисципліною комісарів, воюють. О 3-й годині дня полк наблизився до Проскурова, відкіля було чути гарматну стрілянину. Пізніше довідалися, що там, як завше, на одному місці товклася Окрема кінна дивізія. [Борис Монкевич цей епізод нисвітлив так: "Пізніше виявилось, що там зав'язала бійку Окрема кінна дивізія, але їй не давали ходу чотири ворожі бронепотяги"].
Наші батареї стали на позицію і відкрили вогонь по ворожих бронепотягах.
1-й курінь пішов на станцію Гречани, 2-й — на центр міста. Пластунів кинуто на станцію. Скорим кроком, а навіть бігом, пластуни кинулися вперед- попри те що ворог відкрив по них сильний гарматний вогонь. За півгодини бравурною атакою пластуни опанували станцію. Ворожі бронепотяги поспішно відійшли на Деражню.
У місті населення вітало Запорожців квітами. Вже пізно, десь о 8-й вечора, розташувалися на нічліг у с. Заріччя, виставивши забезпечення на Лісові Гринівці й Олешин. Ніч минула спокійно. 26 вересня вранці згідно і наказом полк зайняв села Лісові Гринівці й Олешин, де й розташувалася охорона лівого крила армії. [Борис Монкевич додав: "В час прибуття 2-ГО куреня до Лісових Гринівців за 4 версти в с. Пашківці стояв ворожий кінний полк у 140 шабель, який зараз же відступив, очевидно довідавшись про наступ Чорних. З боку Проскурова цілий час було чути гарматну стрілянину. Погода сонячна і тепла"].
На Старокостянтинів
27 вересня в післяполудневі години прибув 1-й курінь. Полк у повному складі згідно з наказом вирушив на Старокостянтинів. Кінні сотні, кулеметна сотня, дві батареї і пластунський курінь йшли довгою колоною і на вечір прибули до села Михайлівці, що за 15 км від Старокостянтинова. Тут заночували. В напрямку Красилова і Кузьмина вислано роз'їзди, котрі повернулися о 3-й ночі й доповіли, що ворога там немає, а за відомостями селян, у Старокостянтинові — поляки.
28 вересня о 7-й годині ранку ми мали вирушати далі, але випадок сплутав усі плани. Козак 2-ї сотні, зв'язковий при штабі дивізії, прибув до полку о 1-й ночі й доповів оперативному ад'ютантові сотнику Бугарину, що дорогою загубив наказ на 28 вересня. Бугарин не послав одразу другого зв'язкового до штабу, а залишивши вирішення справи до ранку, і тепер у штабі полку всі сиділи і розводили руками. Що робити?
Скликали до штабу полку командирів сотень. Майже всі висловилися за те, щоб повернутися до Проскурова, але командир гарматного куреня поручник Лазар зауважив, що це безглуздя, не виконавши попереднього наказу, не знаючи напевно, хто є у Старокостянтинові, повертати назад. Вирішили послати до Старокостянтинова в роз'їзд 5-ту сотню, а до штабу дивізії — новий зв'язок за наказом. Старшини на відправі згадували полковника Дяченка, бо щось подібне при ньому не могло статися. Розпустив Броже свій штаб.
Надійшов вечір, а зв'язку із Проскурова немає. О 6-й годині вечора до Проскурова вислано ще двох козаків. О 9-й вони повернулися і повідомили, що від селян взнали, що с. Пашківці зайняте ворожою кіннотою до 500 шабель, а ворожі стежі — за 5–6 км від Западинців. Відтак, швидше за все, Проскурів наші частини залишили і полк відрізаний від своїх.