Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
Ворожа кіннота контратаку нашого 2-го куреня прийняла. Зав'язалася рукопашна битва. Перевага в кількості була на боці ворога, і 2-й курінь мусив відійти. Шкода, що поручник Броже заглибоко пішов в обхід і вчасно не вдарив по тилах ворога, бо була змога помірятися силами із совєтським "героєм" [Григорієм] Котовським, бригаду якого мали перед собою. На вечір полк відійшов у груповий резерв до містечка Буцні.
День 15 листопада минув спокійно. О 6-й вечора — тривога. Полк пішов на допомогу Запорозькій піхоті, яка відходила під натиском на Буцні, але за 2 км від містечка сама зупинила ворога.
У той час прибув гонець зі штабу з наказом, щоб полк Чорних запорожців ішов на з'єднання з козачою дивізією осавула Яковлєва. Полк, не гаючи часу, вирушив. Дивізія Яковлєва — це колишні частини денікінських військ, які потрапили до Польщі й були інтерновані. Поляки їх озброїли і кинули проти [Семена] Будьонного під Замостям.
Коли було укладено угоду між українським урядом і російським комітетом, дивізія Яковлєва вирушила на злуку з Українським військом як автономна частина. Вона складалася з таких частин: Вовчанський драгунський полк — 350 шабель; полк донських козаків — 250 шабель; полк терських козаків — 150 шабель; батарея чотиригарматного складу. По прилученні Чорного полку — понад тисячу шабель. Наші пластуни й одна батарея тим часом залишилися при Запорожцях.
16 листопада полк з'єднався з дивізією Яковлєва. Дивізія мала завдання прорвати фронт і вдарити на тили ворога в районі с. Стара Гута. Передові частини підійшли до Старої Гути, розсипалися в лаву, і зав'язався бій, в якому взяли участь гармати з батареї сотника [Дмитра] Ґонти.
Нарешті прийшла черга і на наш полк, що був у резерві. Проскочивши залізницю, ми розвернулися в лаву і пішли в наступ, як завше, бравурно. Фронт було прорвано, але ворог не здавався, скерувавши вогонь трьох гармат проти Чорного полку, до того ж із тилу з'явився ворожий бронепотяг, який всю силу вогню скерував на батарею сотника Ґонти, що стояла на відкритій позиції.
Між бронепотягом і двома гарматами Чорного полку почалася боротьба не на життя, а на смерть. Ураганний вогонь ворога змусив одну гармату змінити позицію, а від другої відігнав обслугу. При гарматі зосталося двоє людей: хорунжий [Дмитро] Головко і ройовий Голємбовський. Попри те що навколо рвалися гранати і шрапнелі, вони продовжували змагатися з ворожим бронепотягом. Нарешті один з набоїв вцілив у паротяг і той вибухнув.
Ворожий бронепотяг взято завдяки великій хоробрості цих двох лицарів. Він називався "Красноармеец". На ньому було 6 гармат, 16 кулеметів і багацько набоїв.
Ворога розбито. Полк Чорних, захопивши до сотні полонених, пішов на Деражню, де призначено збірку дивізії. Деражню боронив Котовський. Зв'язаний чолово Яковлівцями, поспішно покинув Деражню, бо довідався про наступ Чорного полку з півдня. Ми захопили табори, полонених і майже весь духовий оркестр Котовського. На бронепотязі знайшли оперативні накази, серед яких і "Характеристика Української Армії". Віддаючи належне українській піхоті, в якої єдиний мінус — мала кількість, ворог характеризує нашу кавалерію: згадавши мимохідь Окрему кінну дивізію, перейшов він до Чорношличників: кількість — 600 шабель, що творять бригаду, якою командує Петро Дяченко. Чорношличників неможливо несподівано атакувати — ні з тилу, ні з флангів. Вони легко перегруповуються і завжди самі атакують, навіть більші сили. Кращої оцінки не дав би і власний командарм.
Накази переслав до штабу групи, якою на той час командував генерал-хорунжий [Андрій] Гулий-Гуленко.
Заночували в м. Деражня. Від полонених довідалися, що до нашого лівого флангу підходить 6-та Залізна совєтська дивізія. На нараді в осавула Яковлєва вироблено план подальших дій:
1. Повернутися на лінію піхоти Запорозької дивізії, з командиром якої домовитися, що 17 листопада дивізія перейде до оборони, а в той час Яковлєв з Чорним полком атакуватимуть 6-ту совєтську дивізію на марші, розіб'ють її і відкинуть на північ, де вже нею "опікуватимуться" поляки.
2.18 листопада після перегрупування почнемо наступ уздовж фронту з півночі на південь. До 20 листопада фронт як такий не існуватиме. Дорога до повстанців буде відкрита.
План сміливий і реальний. Сміливі мають щастя!
Перед світанком дивізія рушила до с. Копачів (Козачки? — Ред.), де в той час стояв штаб Запорозької дивізії, якою командував генерал-хорунжий [Гаврило] Базильський. Осавул Яковлєв разом зі мною прибув до штабу. Після короткого інформування командира дивізії про наш план Яковлєв запитав Базильського, чи згодиться він затриматися на дотеперішній лінії до вечора.