Повна академічна збірка творів
- Автор: Сковорода Григорій Савович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повна академічна збірка творів». Краткое содержание книги:
162 Парафраза Епікурової сентенції (з його листа до Менекея): "Слава Богові, що потрібне зробив легким, а важке непотрібним", - яку передав Діоген Лаерцій (X, 130) [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. -С. 435].
(зг) у СПИСКу помилково: "1743 г." Славетний трактат великого польського та німецького астронома й математика Миколая Коперника (пол. Mikolaj Kopernik, нім. Nikolas Koppemigk, лат. Nicolaus Copernicus) (1473-1543 pp.) «De revolutionibus orbium coelestium» («Про обертання небесних сфер») був виданий незадовго до смерті автора заходами його учня Георга Йоахіма фон Лаухена (Ретіка) у Нюрнберзі. Геліоцентричну систему Коперника докладно розглядали в старих українських курсах натурфілософії. Наприклад, Феофан Прокопович присвятив їй спеціальний розділ, де подав, зокрема, і малюнок "Коперникових сфер" [див.: Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 287-289].
<33> Гр. офаїра - 'куля'.
(34> Ад (гр. Іхдцс,, абоАібг/д) - у грецькій міфології царство мертвих.
<35> Фурія (лат. Furia) - якась одна з давньоримських богинь помсти, яких ототожнювали з грецькими ериніями. З міфології їх відомо три: Мегера, Тісіфона й Алекто [див.: Словник античної міфології. - Київ, 1989. - С. 103-104, 208-209]. В емблематичній традиції фурія символізувала мізантропа. Див., наприклад, 24-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Фурія, или человѣконенавистник» та підписом: "Се есть зависть и ненависть. Invidia" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 6-7].
163 Думка про те, що єдиним джерелом гріха є власна воля людини, у гамартіології
XVIII ст. була звичною [див.: Derdziuk A., OFMCap. Grzech w XVIII wieku. Nurty w polskiej teologii moralnej. - Lublin, 1996. - S. 118]. У сучасному богослів'ї вона може звучати так: "Наш вільний вибір... свідчить про недосконалість занепалої людської природи, про втрату Божої подоби. Затемнена гріхом, не відаючи більше про справжнє добро, ця природа найчастіше стремить до того, що є 'протиприродним', тож людина завжди стоїть перед необхідністю вибору; вона йде вперед навпомацки. Ми називаємо цю нерішучість у сходженні до добра 'свободою волі'" [Аосский Вл. Очерк мистического богословия Восточной Церкви // Мистическое богословие. - Киев, 1991. - С. 176]. Який саме твір Авіустина має на увазі Сковорода, сказати важко. Тим часом схожа сентенція зринає в «Слові третьому на Воскресіння Господнє» Бернарда Клервоського. Пор.: "Tolle propriam voluntatem, et non erit Infernus". Варто відзначити, що вчитель Сковороди Михайло Козачинський охоче покликався на Бернарда в ході міркувань про щастя, любов до Бога тощо [див.: Козачинский М. Книга третья. Нравственная философия, или Этика// Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 326, 360].
164 Про мамврійський дуб див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 13: 18; 14: 13; 18: 1.
165 "Богомудріє" - знання про Бога. Синонімами цього поняття в літературі українського бароко виступали "богомьісліє", "боговидВніє", "духовная церковная и богодарованная філософія", "Христова философія", "філософія христіанская", "мудрованіє духовноє", "премудрость духовная", "мудрость небесная", "смиренномудріє" тощо. Поняття "богомудріє" охоплювало чималу низку тем, чий характер віддзеркалюють, наприклад, назви розділів книжки Івана Максимовича «Богомьісліє»: «О отверженіи безпечалія. Пребьіваніє безпечално смерть єст», «О святом подражаніи житія Христова. Буди ученіє житіє Христово», «О свойствах истинной любве», «О соблюденіи чистоты», «О скором теченіи настоящаго житія», «О суєтіи міра», «О ползѣ искушеній», «О вѣчных геєнских казнєх. Вѣчнос мученіє злым» тощо. Дарма, що «Богомьісліє» Максимовича є перекладом трактату «Meditationes Sacrae» (1606 р.) відомого лютеранського богослова Йоганна Гергарда, - ці теми складали узвичаєне коло роздумів українських барокових авторів, починаючи, мабуть, іще від «Діоптри» Віталія Дубенського (вона має, зокрема, такі розділи: «О странничествѣ мира сего», «О суєтіи красоты телесной», «О суєтной и буєй мудрости мирской», «О грѣсѣ блуда», «О самолюбіи», «О познаніи себе самаго», «О безмолвіи», «О ползѣ искушенія», «О Страшном Божіим судв», «О муках любящих суєту мира», «О славѣ, юже получают презирающіи суєту мира») [див.: УшкаловЛ. Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду. - Харків, 2001. - С. 19-21].