Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя
- Автор: Яхнина Евгения Иосифовна
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Петро Сліпчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя». Краткое содержание книги:
При згадці про Бабету Жак насторожився. Він не розумів, до чого хилить Шарль.
— Бабета так легко не поступиться, — мовив Шарль.
— А чим вона має поступатися?
— От дивак! Живеш з ними поруч і не знаєш, що пані Франсуаза надумала видати її заміж за сина нотаріуса Лефатіса…
— За пана Лефатіса? А він?
— Та він сам ще нічого не знає. Адже твоя тітонька ні перед чим не зупиняється. Їй запало в голову, що тепер почнуть видавати нові закони, і судові, адвокати, нотаріуси підуть угору. Чим же в такому разі Лефатіс не наречений? Вона не зважає на те, що він і не мріє про Бабету, і сумніву не має, що його умовить. А втім, може, й справді, якщо його напоумити, він не відмовиться. Тільки от з Бабетою їй буде важче…
— Звідки ти все це знаєш? — Жак аж сполотнів.
— Від Віолети. Та ти не турбуйся! — заспокоїв Шарль товариша. — Це Бабета придумала, а пані Франсуаза. Я тобі для того й розповів. Поговори з Бабетою відверто.
— Якби я тільки міг!
— Ти? — Шарль сторопів. — Ну, коли ти відступаєш перед дівчиною, що ж лишається мені?
Жак нічого не відповів, і вони пішли мовчки. Потім Шарль сказав, продовжуючи почату розмову:
— Пригадуєш, ти розповідав мені про Муція Сцеволу, як він брав участь у змові проти етруського царя Порсени?
— Пригадую, звичайно. Ну то й що?
— Так-от, я запам'ятав слово в слово, як ти казав: коли Муція схопили, він, аби довести свою мужність, у присутності царя поклав праву руку у вогонь жертовника, і вона згоріла…
— І через те йому дали прізвисько Сцевола, що означає по латині «Лівша». Ну і що ж далі?
— Я цього не забув і вже двічі пробував…
— Що пробував? — зацікавився Жак.
— Палив руку…
Жак весело засміявся.
— Це здорово! Та я гадаю, друже, що ти даремно катував себе. Зачекай палити руку, вона може тобі ще дуже згодитися, і найближчим часом…
— Ти маєш на увазі Віолету?
— Та ні, вона тут ні до чого. Просто коли послухаєш, що говорять в Пале-Роялі, мимоволі стискаєш кулаки й думаєш: «Вони можуть мені знадобитися».
— Ти маєш рацію! — палко відгукнувся Шарль. — Будь певний, тобі не доведеться за мене червоніти… Ким-ким, а боягузом я не буду…
Тільки-но Жак зібрався відповісти Шарлю, як його увагу привернув чоловік, який ішов їм назустріч.
— Яке знайоме обличчя!.. — Жак обернувся до Шарля. — Де я його бачив?
Поважний пан у скромному чорному костюмі й береті, типовий представник третього стану, неквапливо наближався до них. Де ж міг Жак бачити це обличчя? І раптом з-під важких повік на нього глянули водянисті очі. Порожні очі!
— Та це ж Біанкур! Той Біанкур, до якого я ходив купувати книжки! — прошепотів Жак другові. — Але що це за маскарад? Адже він дворянин і йому не личить цей костюм! Та ще чорний берет на голові! Це він! Тепер у мене немає більше сумнівів!
— Виходить, він не тільки донощик, а й сищик? — розгублено запитав Шарль.
— Як їх не називай: сищиками, донощиками, шпигунами, у них ремесло одне.
Тим часом Біанкур зупинився, ніби чекаючи їх.
— Ходімо!.. — рішуче скомандував Жак і рушив просто до Біанкура. — От бачиш, зустрічі з нами ти не минув! — загримів Жаків голос. У вухах хлопця ще звучали волелюбні промови ораторів Пале-Рояля, а чоловік, який занапастив Фірм єна, стояв перед ним. — Не втекти тобі від розплати! Насамперед відповідай, де Фірмен Одрі?
Щось грізне видалося Біанкуру в позі юнаків, які підступали до нього. «Невже цей хлопчак — один з авторів листа? Хто його під'юджив? — промайнуло в голові у Робера. — Але яке йому діло до Фірмена? Що може бути у них спільного?»
— Який Фірмен? — отямившись, сухо запитав Робер і квапливо засунув руку в кишеню, ніби щось там намацував. — Я не знаю ніякого Фірмена.
— Не бреши! Не викручуйся! — Жак аж кипів од ненависті. В пориві нестримного гніву він схопив Пуайє за барки й почав термосити.
Шарль кинувся з іншого боку і вже замахнувся, та його зупинив голос Біанкура:
— Удвох на одного?!
Жакові пальці мимоволі розтислися, піднята Шарльова рука опустилася.
— Скажи, де Фірмен, і ми тебе відпустимо! — крикнув Жак.
— Н-не знаю… Я… — затинаючись, бубонів Робер.
Він одразу обм'як, у всьому його вигляді з'явилося щось жалюгідне й принизливе. Берет, що зсунувся набік, надавав його обличчю комічного виразу. Куди раптом зникла його пиха!
— Ми хочемо знати правду! Говори! — І Жак знову міцно схопив його за плече.
— Він загинув у Бастілії, — ледве промовив Біанкур.