Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя
- Автор: Яхнина Евгения Иосифовна
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Петро Сліпчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя». Краткое содержание книги:
— Запізнився! У нас нема більше Генеральних штатів! У нас є Національні збори! — вигукнув молодик, що стояв поруч Жака і Шарля. — Ура Національним зборам! — І він підкинув угору свій капелюх.
Жак і Шарль, а за ними і весь натовп закричав:
— Ура Національним зборам!
— Зачекайте галасувати! Послухайте краще, яку штуку я вам зараз прочитаю. Цей памфлет називається: «Попередження народу, або Викриті міністри», а написав його пан Жан-Поль Марат.
— Слухайте! Слухайте!
— «Співвітчизники! Стережіться міністрів! Вони задумали розпустити наші Національні збори! Вони оточують нас солдатами. Вони тільки й чекають, щоб нам урвався терпець, і тоді повернуть проти нас багнети!»
— Хто ти такий? — звернувся до промовця Жак.
— Я бондар, а звуть мене Філісьєн, — охоче відповів хлопець. Він мав руде волосся, бліде обличчя, обсипане веснянками, й задерикувату посмішку. — Тільки-но в мене випаде вільна хвилина, сюди прибігаю. Сам послухаю й іншим розкажу, про що дізнався. Хазяїн у мене нічого, лагідний, не лає за те, що я часто тут стовбичу. У Версалі, правда, я був лише двічі, надто вже він далеко. А сюди збігати неважко!
— Добре сказав отой довгий, що люди народжені вільними! — захоплено вимовив Шарль.
— Непогано, — погодився бондар. — Але я вам скажу, довелося мені нещодавно почути, як говорив Каміль Демулен. Він теж пояснював, що Національні збори розроблятимуть конституцію, щоб королю було легше нами правити, а нам легше жити… Ну й говорив він. Слова так у душу й западають… І коли він промовляв, так тихо стало, що здавалося, як муха пролетить, то й ту почуєш.
— Ходімо з нами! — запропонував Жак.
І далі друзі пішли втрьох.
Почувши вибух веселого сміху, вони попрямували до невеликого майданчика, де з'юрмилася група людей. Що всіх розсмішило? Треба зупинитись і послухати.
Невисокий на зріст чоловік, стоячи посеред натовпу, розповідає притчу. Це вона викликає у публіки гучний сміх. А оратор — хоча його навряд чи й можна так назвати — говорить звичайним голосом, ніби розмовляє з добрим знайомим:
— А діло було так: надумали коти й миші відтепер жити у мирі й забути колишні сварки. «Хай буде у нас конституція, і ми всі їй підкоримося!» Сказано — зроблено! І Обрали коти вісім представників, миші — шість, але тут миші сказали: «Панове, однак ви дужчі від нас, то давайте будемо мати хоч представників порівну: вас восьмеро і нас восьмеро». Коти погодилися, та, тільки-но стало шістнадцять представників, коти заявили: «Надалі ми обговорюватимемо всі питання окремо од вас, а ви — від нас». Залишившись наодинці, коти постановили: «Беручи до уваги, що мишаче м'ясо смачне і що ми їли мишей протягом віків, ми й далі їх їстимемо!»
Притча мала великий успіх. Нареготавшись уволю, Жак, Шарль і бондар попрямували туди, де ще якесь видовище викликало скупчення людей.
Підступившись ближче, вони побачили, що хлопчик років шести, міцно вмостившись на плечах високого носильника і звісивши ноги йому на груди, високо підняв над головою невеликий шмат картону. На ньому вуглиною було написано:
ВИРОК ФРАНЦУЗЬКОГО НАРОДУ:
вислати пані Поліньяк за сто льє від Парижа, принца Конде — також, графа д'Артуа — також!
— Ну й допекли ж народові ці принци та графи, коли проти них повстають і діти! — сказав Шарль, сміючись.
А бондар додав:
— Кажуть, попереднього короля розоряла мадам де Помпадур, а ця сама пані Поліньяк розоряє не короля, а королеву. Вона її найближча подруга і через те без ліку будує собі особняки та замки, купує дорогі наряди… Їй королева не відмовляє. А гроші ті ж самі, народні. Король чи королева їх витрачає — один чорт. І все з кишень тих, хто працює, не розгинаючи спини…
— А брат короля, граф д'Артуа, — підхопив літній чоловік, що стояв поруч Жака, — лише від своїх будинків і угідь одержує на рік понад два мільйони прибутку. І все одно бере з королівської казни, як з власної кишені. А принц Конде, той… — Літній чоловік готовий був і далі продовжувати свої пояснення, але гомін і крики біля одного з кафе привернули увагу друзів.
— Що там сталося? Чого гамір? Ану, погляньмо!
Шарль потяг Жака за рукав туди, де біля столиків, винесених просто в сад, утворився натовп. Поки вони проштовхувалися, Жакові, який з цікавістю роздивлявся всіх, здалося, що в натовпі майнуло знайоме обличчя. Майнуло й зникло. Десь він бачив ці опущені важкі повіки!
Друзі підійшли ближче й побачили те, що заволоділо увагою цього гурту парижан.
Щільно оточений людьми, у центрі натовпу стояв чоловік близько п'ятдесяти років, судячи з одягу — чиновник, з довгим, аж до плечей, волоссям, з широким кирпатим носом, що надавав його обличчю нахабного виразу. Настрій натовпу був явно ворожий: затриманий, мабуть, дуже завинив.