Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

У Пале-Роялі можна було купити аркуші з текстом його віршів, а також інших авторів, відозви, накази й газети. Їх було безліч. Після відкриття Генеральних штатів у самому лише Парижі налічувалося сто п'ятдесят газет, і кожна знаходила свого читача й прихильника. Купці й ринкові торговки скаржилися, що газети відбивають в них покупців, бо люди готові витрачати на них свої останні гроші замість того, щоб купувати їстівні припаси.

Скаржились і власники кафе. Раніше прийдуть два-три чоловіки, познайомляться, заведуть розмову і візьмуться до карт… І дивишся, карти картами, а вже мало хто з партнерів обійдеться однією склянкою. Вип'ють, зіграють партію і знову вип'ють, тож власники кафе не залишаються в накладі… А тепер ті ж люди прилаштуються будь-де на бульварі, на вулиці, на ґаночку — і читають вголос новий випуск газети. Їм і на думку не спадало промочити горлянку!

Ось і зараз підлітки десяти-дванадцяти років бігають від Пале-Рояля до друкарень і назад і приносять ще вологі від друкарської фарби аркуші. Аркуші не затримуються в юних продавців. Тільки-но встигли принести велику пачку, кинути її на землю, глядь — від неї не лишилося й сліду.

Для промовців нема спеціальних трибун: хто вилазить на стіл, на лавку, а хто просто перекине ящика і здереться на нього. Кожен прагне лише, щоб його почули. Моторніші імпровізують промови, а ті, хто позбавлений дару імпровізації, читають приготовлене завчасно. Натовп настроєний до промовців доброзичливо. Майже завжди їх проводжають вигуками: «Браво!» Ну, а коли промова дуже сподобається, то ораторові, як артистові, доводиться повторювати найвдаліші місця.

Не марнують часу й вуличні глашатаї-аматори. Вони переходять від однієї групи людей до іншої і, хто як уміє, повідомляють останні новини: один надає повідомленню іронічного характеру, другий інтонацією підкреслює те, що здається йому важливим, третій не чекає, щоб його попросили, а додасть від себе своє тлумачення подій.

І сьогодні, як звичайно, друзі зупинялися біля кожного гурту, намагаючись не пропустити щось цікаве. До промовців ставилися вони по-різному: Шарль сприймав усе і всіх, Жак критикував, роз'яснював другові почуту промову.

Ось взяти промовця, якого вони щойно слухали: слів багато, а до суті не доберешся. Повторює щохвилини, що треба прагнути до рівності, а як цієї рівності досягти, не каже.

Вони нагодилися саме тієї хвилини, коли трохи далі інший оратор, довготелесий і худорлявий, закінчував свою промову словами:

— Хай знають Генеральні штати, що люди народжені вільними й рівними в правах і влада повинна належати народові. Хай пам'ятають, що всі громадяни повинні мати право думати, говорити, писати і публікувати усе, що їм хочеться!

Гучні оплески були відповіддю на слова оратора тих, що зібралися в цьому куточку Пале-Рояля.