Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя
- Автор: Яхнина Евгения Иосифовна
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Петро Сліпчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя». Краткое содержание книги:
Побачивши це, Адора по-дружньому поплескав його по плечі:
— Ну гаразд, Малюк! Ще не все втрачено! Наберися терпіння. Я повторюю тобі це вже укотре. Обіцяй нічого не робити, не порадившись зі мною.
І Жак пообіцяв.
… Вигадка Бабети стала в пригоді сім'ї Пежо. Жак і справді домовився про найм в оренду ще одного приміщення для кабінету в самому Пале-Роялі. Це була надзвичайно вигідна з усіх поглядів угода, і тепер ішлося тільки про термін відкриття нового кабінету для читання. Спочатку переговори, потім клопоти по влаштуванню кабінету розв'язали Жакові руки. Він більше не повинен був звітувати перед тіткою Франсуазою і міг ходити в Пале-Рояль безборонно.
Що тільки вигадував Шарль, аби зайвий раз вийти з крамниці і побути разом з другом в Пале-Роялі! Це вже був не той Пале-Рояль, який оточував відвідувачів всілякими звабами та забавками. Не той, що вражав на кожному кроці розкішшю та винахідливістю вигадок. Це був клуб, де кипіла й вирувала політична думка.
Тут повсякчас мінялися люди: деякі, раз з'явившись, безслідно зникали. Багато хто, побувавши в Пале-Роялі, перетворювався на завсідників. Одні ставали улюбленцями парижан на кілька годин. Слава інших утверджувалася надовго. Серед останніх часто згадували імена Дантона й Каміля Демулена. Незважаючи на природну ваду — заїкання, Демулен захоплював слухачів, виголошуючи полум'яні промови, складав вірші, кидав у натовп сатиричні куплети, які висміювали найненависніших народові вельмож, близьких до двору, і натовп, сміючись, вторував йому.
У Пале-Роялі можна було купити аркуші з текстом його віршів, а також інших авторів, відозви, накази й газети. Їх було безліч. Після відкриття Генеральних штатів у самому лише Парижі налічувалося сто п'ятдесят газет, і кожна знаходила свого читача й прихильника. Купці й ринкові торговки скаржилися, що газети відбивають в них покупців, бо люди готові витрачати на них свої останні гроші замість того, щоб купувати їстівні припаси.
Скаржились і власники кафе. Раніше прийдуть два-три чоловіки, познайомляться, заведуть розмову і візьмуться до карт… І дивишся, карти картами, а вже мало хто з партнерів обійдеться однією склянкою. Вип'ють, зіграють партію і знову вип'ють, тож власники кафе не залишаються в накладі… А тепер ті ж люди прилаштуються будь-де на бульварі, на вулиці, на ґаночку — і читають вголос новий випуск газети. Їм і на думку не спадало промочити горлянку!
Ось і зараз підлітки десяти-дванадцяти років бігають від Пале-Рояля до друкарень і назад і приносять ще вологі від друкарської фарби аркуші. Аркуші не затримуються в юних продавців. Тільки-но встигли принести велику пачку, кинути її на землю, глядь — від неї не лишилося й сліду.
Для промовців нема спеціальних трибун: хто вилазить на стіл, на лавку, а хто просто перекине ящика і здереться на нього. Кожен прагне лише, щоб його почули. Моторніші імпровізують промови, а ті, хто позбавлений дару імпровізації, читають приготовлене завчасно. Натовп настроєний до промовців доброзичливо. Майже завжди їх проводжають вигуками: «Браво!» Ну, а коли промова дуже сподобається, то ораторові, як артистові, доводиться повторювати найвдаліші місця.
Не марнують часу й вуличні глашатаї-аматори. Вони переходять від однієї групи людей до іншої і, хто як уміє, повідомляють останні новини: один надає повідомленню іронічного характеру, другий інтонацією підкреслює те, що здається йому важливим, третій не чекає, щоб його попросили, а додасть від себе своє тлумачення подій.
І сьогодні, як звичайно, друзі зупинялися біля кожного гурту, намагаючись не пропустити щось цікаве. До промовців ставилися вони по-різному: Шарль сприймав усе і всіх, Жак критикував, роз'яснював другові почуту промову.
Ось взяти промовця, якого вони щойно слухали: слів багато, а до суті не доберешся. Повторює щохвилини, що треба прагнути до рівності, а як цієї рівності досягти, не каже.
Вони нагодилися саме тієї хвилини, коли трохи далі інший оратор, довготелесий і худорлявий, закінчував свою промову словами:
— Хай знають Генеральні штати, що люди народжені вільними й рівними в правах і влада повинна належати народові. Хай пам'ятають, що всі громадяни повинні мати право думати, говорити, писати і публікувати усе, що їм хочеться!
Гучні оплески були відповіддю на слова оратора тих, що зібралися в цьому куточку Пале-Рояля.