Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя
- Автор: Яхнина Евгения Иосифовна
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Петро Сліпчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя». Краткое содержание книги:
— Схоже, що вони хочуть влаштувати самосуд над цим писарчуком! — сказав пошепки Шарль.
Але хоч як тихо він говорив, його почув широкоплечий хлопець, що стояв поруч.
— Який це писарчук? Це сищик!
— Сищик?! — вигукнули Жак і Шарль одночасно.
— Зараз будемо його бити! — загодя радіючи розправі над ненависним нишпоркою, повідомив широкоплечий. — Адже ми застукали його на місці злочину. Він завжди тут крутиться, з усіма затіває розмови, до всього прислухається, а сам усе примічає та бере собі на розум. А сьогодні до такого нахабства дійшов, що на очах у всіх витяг записник і давай строчити. Ми вихорили у нього аркуш, а там донос з описом того, що говорив рознощик газет Тюрпен, продаючи свої газети! Зараз ми йому покажемо! — І широкоплечий стиснув кулаки.
Та хлопцеві не вдалося здійснити свої наміри. Тільки зараз Жак помітив у натовпі Огюста Адора. Проштовхуючись ближче до затриманого, Адора гукнув:
— Не варто бруднити руки об цього негідника! Ми влаштуємо йому кару не стільки жорстоку, скільки ганебну! По-перше — геть одяг, який йому не личить, його носять судові, а вони в основному порядні люди! Але перед тим запитаємо згоди у потерпілого. Як ти, Тюрпен, згоден?
Тюрпен, чоловік років тридцяти, з широким обличчям, розплився в усмішці:
— Згоден! Я як усі!
Пропозиція Адора сподобалася. Десятки рук потяглися до сищика. Коли ж він, жалюгідний, тремтячий, залишився в самій білизні, Адора схопив зі столика кафе картонне меню і на звороті його написав великими буквами: «ДОНОЩИК!»
Йому не довелося пояснювати, для чого потрібен цей напис.
Під гучний сміх і тюкання натовпу його почепили донощикові на спину.
— А зараз геть звідси! — скомандував Адора. — Та швидше! Але стережися! Напису не знімай, поки не дійдеш додому!
І сищикові довелося з ганебним ярликом на спині пройти алеями Пале-Рояля і вийти на вулицю. А навколо всі сміялись і з презирством показували на нього пальцями.
Розділ двадцять третій
ЦЕ БУЛА НЕ ЛЮДИНА
Попрощавшись з бондарем, друзі вийшли з Пале-Рояля і попрямували вздовж Сени до Нового мосту. Тут ще не було парапетів, і легенький річковий вітерець, не зустрічаючи на шляху жодних перепон, приємно обвівав їхні розпашілі обличчя.
Частина Парижа, що знаходилася на лівому березі Сени, відрізнялася від правобережної, ніби це було зовсім інше місто. Тут розташувалися лише верфі та убогі халупки, в яких тулився бідний люд.
Промови, яких друзі наслухалися в Пале-Роялі, були такі захоплюючі, що Жак, йдучи поруч Шарля, зосереджено мовчав.
Він повторював у думках слова промовців, які найбільше йому сподобалися.
А думки Шарля уже повернулися до того, що його дуже хвилювало останнім часом. Йому не терпілося поділитися цим з Жаком. І він звернувся до нього без будь-якого зв'язку з тим, про що вони нещодавно говорили:
— Вона не зневажає мене! Вона згодна!
Не треба було пояснювати Жакові, хто вона. І без пояснень він знав, що мова йде про Віолету.
— Вона мені сказала: «Усі кажуть, що на нас чекають великі зміни. Матуся навіть побоюється, щоб, бува, зовсім не довелося припинити торгівлю. А я гадаю, вона не розуміє головного — адже що не день, навпаки, то більше людей заходить до нас у крамницю. І коли, як не під час великих подій, відзначитися простій людині? Отож, Шарлю, пильнуй гарненько, не лови гав… Станеш відомим, незалежним, і хтозна… Віолета Пежо, либонь, стане прихильнішою».
Жак похитав головою:
— І ти вважаєш це за обіцянку?
— Аякже! Віолета — вередуха, але й такі слова — для неї обіцянка. Адже вона на них ой яка скупа! Та й не в словах справа. Вона так на мене дивилася, так усміхалася… Ні, ні, Віолета не передумає! — упевнено додав Шарль.
— Ну то що ж перешкоджає? Тобі залишається тільки здійснити якийсь подвиг.
Але, не помічаючи насмішки в словах друга, Шарль простодушно мовив:
— Дивлячись що вважати подвигом. Я так розумію подвиг: коли ти, не боячись, ризикуєш життям або чимось дуже дорогим для тебе, йдеш напролом заради чогось дуже важливого, у що ти щиро віриш.
Жакові подобалося, як міркує Шарль. Це було не схоже на те, як пишуть у книгах, але дуже вірно.
— Гадаєш, з ними обома так просто порозумітися — з Віолетою і пані Франсуазою? — вів далі Шарль. — От утовкмачила твоя тітка собі в голову, що повинна за життя влаштувати щастя дочок. Жанета — слухається, а от з Бабетою їй буде нелегко.