Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя
- Автор: Яхнина Евгения Иосифовна
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Петро Сліпчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя». Краткое содержание книги:
— А мені байдуже, буде твоя ділянка лиса чи ні, — явно знущаючись, відповів Барі. І про всяк випадок додав: — Ви тут своєю косовицею всіх наших куріпок наполохали…
При слові «куріпки» бабуся здригнулася. «Невже прочули чи хтось наклепав?» — майнуло у неї в голові. Вона не знайшла, що відповісти.
А Барі, свердлячи бабусю очима, помітив її хвилювання.
— Ти гадаєш, стара, коли ми далеко від вас, то нічогісінько не знаємо, що у вас робиться? Даремно ж ти так думаєш!..
— Та ніхто ж поганого не хотів! — вихопилося в неї.
— Ось я-а-к! — аж зрадів Барі, відчувши, що бабуся щось приховує. — Не хотіли?.. Знаю вас! Зла не хотіли, та все ж таки наробили…
Бабуся, завжди така винахідлива, зараз мов оніміла. А Барі усе помічав та мотав на вус.
— Ну, розповідай усе як є, мені набридло чекати! Я розумію, винна не ти, а твій онук.
— Та він же не навмисне, він тільки…
Бабуся зненацька вся похилилася й осіла. В її голові перемішалося усе, що її турбувало безсонними ночами, усе, чого побоювалася, добре приховуючи страх, коли опинялася отак віч-на-віч зі своїм ворогом — чи то був сам управитель, чи один з його підручних.
А Барі, знущаючись, вів далі:
— Так от, стара, аби тобі повіки не забулася куріпка, ти спочатку заплатиш п'ятдесят су штрафу за те, що самовільно косила, а потім…
Але бабуся перебила його, сплеснувши руками:
— Боже мій, боже! То скільки ж коштує одна пташка? П'ятдесят су! Де ж нам взяти…
Маргарита Пежо не доказала фрази — вона раптом відкинулася назад і, зісковзнувши зі стільця, впала додолу.
Барі злякався.
— Ей, хто там?! — крикнув він не своїм голосом. — Пані Марі, швидше сюди!..
На крик управителя прибігли Андре, Марі й Клементіна. Та вже було пізно. Маргарита Пежо померла, не доживши кількох тижнів до дев'яноста років і одного місяця до революції.
З отцем Полем парафіяни ділилися своїми радощами, що не так часто випадали на їхню долю, і злигоднями, яких було набагато більше, тому він хоч-не-хоч знав усе, що відбувається в селі. До того ж отець Поль читав газети і міг розповісти, що діється на білому світі.
Усім своїм парафіянам він допомагав і порадою і ділом.
Особливу увагу він виявляв тепер до сім'ї Пежо, де главою стала Марі. Хоч і невелике було господарство бабусі, та все ж після. Її смерті треба було виконати багато формальностей, написати безліч паперів і всіляких прохань. Тут отець Поль робив Пежо неоціненні послуги.
Про випадок з куріпкою стали потроху забувати. Певна річ, коли б не поранив тоді Мішель ту нещасну пташку, не сплохувала б тоді бабуся перед паном Барі. Та що вдієш! Мабуть, так визначила доля! І всі упокорилися, крім Мішеля, який не знаходив собі місця, вважаючи себе безпосереднім винуватцем смерті Маргарити Пежо.
Якось надвечір усі члени сім'ї Пежо, закінчивши кожен свою роботу, зібралися, як звичайно, біля ґанку. Тут на лавочці на них уже чекав отець Поль. Сьогодні він із задоволенням повідомив Марі про успіхи Мішеля. Мати, хоч і була задоволена, нічим цього не виявила: скорботні зморшки раз і назавжди залягли навколо її рано зів'ялих губ. Очі дивилися невесело, в них глибоко заховалася туга.
— Що пише Жак? — запитав отець Поль. Його засмучувало, що колишній вихованець останнім часом не знаходить можливості йому писати.
— Мабуть, даремно ви його вчили, святий отче, — грубувато пожартував Андре, — неохочий він писати… — І раптом здивовано запитав: — А цей чого до нас завітав?
Таке саме здивування й острах відбилися на обличчях усіх присутніх: біля хвіртки з'явився управитель Барі.
Наблизившись до ґанку, Барі привітно зняв капелюха і сказав:
— Відпочиваєте? Що ж, це добре. Після дня праці потрібен відпочинок. Ну як, розібралися трохи після смерті пані Пежо-старшої? Адже вона така моторна була. Без неї у вас, напевно, для кожного знайшлася додаткова робота. Та чого ви так на мене дивитеся, ніби й не чекали? Адже я до вас за своїм боржком прийшов. З вас належить п'ятдесят су штрафу за косовицю та за… куріпку…
Якби грім ударив серед ясного неба, він не захопив би усіх так зненацька, як ці слова.
Марі підвелася з лавки, погрозливо стиснувши кулаки:
— То вам мало того, що ви через свою куріпку відправили на той світ мою матір!.. Ви…
Од несподіванки Барі позадкував, але нічого не встиг відповісти, бо з місця підвівся кюре і, випроставшись на весь зріст, немов проповідь читаючи, сказав:
— Пане Барі, ви, мабуть, втратили совість і забули про бога. Та він з вас спитає — і не на тому, кращому світі, а тут, на землі… Як ваш духовний пастир, кажу вам: краще для вас буде, якщо ви викинете ці папери! — І кюре тицьнув пальцем у квитанцію, яку, мабуть, аби налякати сім'ю Пежо, виписав Барі. Уже давно в селі Таверні, як і в багатьох інших, для спрощення справи не вдавалися до таких формальностей. — І не забувайте, що не тільки божий суд загрожує тим, для кого ціна куріпки вища за ціну людського життя!.. — Голос отця Поля був упевнений, суворий, невмолимий.